50 років тому, 24 грудня 1968 р., померла моя бабуся Олена
Олена Степанівна Барик народилася 23 вересня 1893 р. в Куликові, що під Львовом. Була громадянкою Австро-Угорської імперії, сповідувала греко-католицьку релігію. Населення Куликова жило із шевства, кушнірства, кравецтва та гендлювання. Про куликівців у Львові говорили з усмішкою, може, й зверхньою: “Куликівці? О, то мудралі!”
Олена Курило (Барик) зі своїм чоловіком Василем жили на вулиці Загорода, через стежку з родиною Агати Турчинської, майбутньої письменниці, яка у своєму творі “Бузькове зілля” (Київ: Дніпро, 1982) вивела своїх сусідів світлими барвами.
“Ліворуч від нашої хати, як було іти з містечка, стояла хата добрих наших сусідів Курил, – писала Агата Турчинська. – Туди недавно прийшла з жовківського передмістя голубоока, із золотою косою навкруг голови, молода невістка Оленка Баричиха. До неї в гімназичній формі ходив не раз її молодший брат Сильвестр, що навчався у Львові, і ми заздро поглядали на нього. Для нас він був уже пан. На весілля до Оленки Баричихи ми бігали дивитися, і нас там добре гостили. І те весілля, і щире гостювання пам’ятне мені, як наша вулиця (Загорода)”.
На іншій сторінці своєї книги Агата Турчинська зазначає, що колись польський король Ян III поселив у Куликові турецьких і татарських бранців, які виробляли коци і бурки. Турчинська пише, що її родину по-вуличному прозивали Турками: на її маму казали “стара Турчиха”, а на батька – Федько Турко. Жили в Куликові й Шахи та інші люди з турецькими і татарськими коренями у прізвищах.
Ця інформація прояснює ситуацію мого родоводу по материнській лінії. Дослідник прізвищ тюркського походження Микола Баскаков у своєму дослідженні “Русские фамилии тюркского происхождения” (Москва: Наука, 1979) писав, що ймовірною основою прізвища Барик може бути старотюркське слово baryg, що означає “тонкий, худий, худорлявий”. Це слово тюрки запозичили з фарсі (barik) – “худий”. Імовірним етимоном цього прізвища, пише Микола Баскаков, могло бути слово barag (собака з волохатою і довгою шерстю, який відзначався незвичайною швидкістю і спритністю й вважався найкращим серед мисливських собак). Назва цього собаки часто використовувалася серед тюркських народів як чоловіче ім’я, наприклад ім’я половецького хана Барак.
Отже, завдяки рішенню Яна III розселити турецьких і кримськотатарських бранців у Куликові й виникла мамина гілка мого роду, тобто в мені нуртує половецька або ж кримськотатарська чи турецька, а може, й іранська кров. Та все одно я почуваю себе стовідсотковим українцем... Який має симпатію до кримських татар та іранців. І вважає їх братніми народами.
Є в Агати Турчинської й такий абзац: “Жінки в Куликові переважно займалися гендлюванням: ходили по околишніх селах з великими кошиками і скуповували масло, яйця, сир. А потім це все тягли на собі до Львова на ринок”. Коло цього абзаца моя мама олівцем дописала: “Моя бабуся Марія...”
Як же опинилася ця гілка мого роду на Київщині? З маминих розповідей знаю, що її батьки були біженцями Першої світової війни. До Переяслава приїхали 1915 року. Агата Турчинська пише, що багато куликівців “надіялися на ласку руського царя”, багато з них хворіли на “москвофільський дурман”. І коли православний священик, який з’явився разом із приходом російських військ, 1915 року, у час російського відступу збирав людей коло церкви і радив рушати на схід, “бо війна повертає вже сюди і тут будуть великі бої”, люди з розумінням поставилися до його аргументів. Може, того священика послухали і мої рідні...
Знаю напевно, що в момент виїзду мого дідуся Василя і бабусі Олени хата їхня запалала. Тепер уже не згадаю, чи ворог її підпалив, чи самі вони запалили, рушаючи на схід...
Уже в Переяславі Олена Степанівна народила Надійку – мою маму.
Олена Курило померла 24 грудня 1968 р. в Києві.
Вона любила мене, опікувалася. Ця світлина на підвіконні бабусиної квартири на Тарасівській вулиці в Києві, куди ми так охоче з братом Андрієм приїжджали з Горлівки, засвідчує, як вона ніжно мене оберігає.
Вічна любов і подяка, моя дорога бабусю Олено!
Роман КОВАЛЬ
Київ, 24 грудня 2018 р.
На світлині – Олена Курило і Роман Коваль. Київ, сер. 1960-х рр. |
