Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2021 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


“Мене страшенно любили козаки”


Роман Коваль і Юрій Юзич готують книгу “Діти у Визвольній війні”. Пропонуємо вашій увазі скорочений виклад одного з розділів цієї унікальної книги

Палало літо 1919 року.
На станції Комарівці військові були в такій самій формі, як і більшовики перед тим. Хведір почав заглядати у вагони, щоб знайти когось, кому можна пожалітися на свого пана, який так з ним несправедливо вчинив.
В одному вагоні побачив двох таких самих, як і він. Один, щоправда, був трохи вищий. Хлопці попричіплювали собі до боків шаблюки й револьвери. Хведір так здивувався, що забув навіть, чого я прийшов на станцію. Зразу в душі повеселішало, серце затріпалось, мов та пташка сполохана. Значить, і мені можна буде зброю на себе начепити!
Поки він мріяв, до нього підійшов вояк.
– Ну, – запитав, – що скажеш нам нового, козаче?
А Хведір стоїть сам не свій, не знає, що й казати.
“Навіть і по нашому балакають, – подумав, – як у нас у селі, не так, як большовики, – «что да как»”.
– Ну, що ж ти мовчиш, нічого не відповідаєш? Може, хочеш поступити до нас, у наш полк, чи ні, га? Бо тут у нас є два таких, як ти, от і будеш воювати разом з нами.
Хведір поглянув на козака і відповів несміло:
– Хочу...
– Але що ж з тобою робити, ти щось дуже маленький.
Так і було: Хведір Куліш народився 10 липня 1906 р., отже, мав 13 років. Але ж правду скажеш – до війська не приймуть.
А козак продовжував говорити з усмішкою:

  • Ти рушницю підіймеш?

– Підійму.
– Так скілько ж тобі років?

  •  Шістнадцять, – відповів невпевнено.

Козак аж прояснів від сміху.
– Ха-ха-ха! Якого ти року родився? У 1901-му? О! То тобі ще більше як 16 років. – І після паузи: – А ти не брешеш?

  •  Ні, не брешу.

Та й хіба це брехня була?! От якби зменшував собі вік, щоб до армії не йти…

  • А якого місяця?

– Не знаю.
– Ну добре, добре.
– А батьки в тебе є?
– Ні, немає.

  • А де ж?
  • Повмирали.

– Це погано… Ну добре, зараз підеш до штабу, тут зараз недалеко, через дорогу. З’явися до начальника штабу. Як він тебе прийме, то там тобі буде добре!
– Дякую вам, пане солдат! Бувайте здорові!
Попрощався й пішов просто до штабу. Там побачив старшину – у шпорах, при боці шабля, й револьвер у кобурі стирчить, у кубанці, на бік шлик із китицею. “Я ще лутче повеселішав, – признався Хведір, – думаю, от: я буду служити у війську, то собі тоже таке вбрання буду мати”.
От старшина і запитує:

  • Ну що, хлопче? Що нам нового скажеш?

Новак не знав, що й казати, з якого боку розпочати. А про бажання поскаржитися на пана забув. Сказав, що хоче поступити служити.
– До вас, до війська.
– А як тебе зовуть?
– Хведор Михайлович Куліш.
– Ну добре. А ти ж піднесеш рушницю?
– О, а чому б то я не підніс! Який би тоді з мене козак був, щоб я не міг підняти рушницю! Я навіть стріляти вмію, а не то щоб я ще рушницю не міг підняти!
Брехати так брехати! Аби тільки до війська прийняли!
– Ну так виходить, що з тебе справжній козак? – усміхнувся командир.
І запитав, з якого Хведір села.

  •  Із с. Гришки Багринівської волості на Поділлі.
  •  Родичі є?
  •  Батьки померли…

Якщо батьки померли, то й дозволу нема в кого питати.
– Ну добре, добре… Ти в нас ще трохи виростеш, а то ти ще малий. Я тебе приймаю, але гляди, як ти мені хоч задумаєш тікати, то все одно тебе злапаю, але вже тоді тобі всиплю…
Старшина зараз же покликав вістового. І сказав, щоб той одвів новенького на квартиру, до козаків.
– Одведи цього хлопчину до козаків, нехай освоїться між ними, а каптенармусу скажи, щоб видав всьо, що видається каждому козакові…
– А в яку сотню його зачислити?
– У першу вартову, у мою, буде вістовим при канцелярії, нехай папери розносить.
– Слухаю, пане сотнику!
Вістовий повернувся до хлопчини.
– Ну, йдемо, козаче, зі мною, я тобі покажу, де маєш спати, і там тобі видадуть харчі, бо ти, мабуть, їсти хочеш?
– Ні, не дуже, – невпевнено збрехав Хведір, бо не хотів видаватися дитиною.
Усе ж харчі йому видали: хліб, сало, цукор і т. ін.
“І я незадовго з козаками так вбувся – лучше рідних братів, – згадував радісно Хведір. – Всьо, що тільки не скажуть зробить, то всьо робив. І тому мене страшенно любили козаки. Служив я спочатку в запасових військах, а пізніще мені не подобалось бути вістовим в канцелярії. І я поступив в отрад Мордалевича [у серпні 1919 р.].
Був на хронті три місяці, а в вересні місяці був ранений в праву ногу (в коліно). А коли Деникінська армія за[й]няла Київ, то Отрад Мордалевича від’їхав [31 серпня 1919 р.] на оддих, цепто на спочинок.
Отаман Мордалевич відібрав 60-ть найлучих кіноччиків, козаків і вирушив з ними в корусунські (кординські або корчинські. – Ред.) ліси, а решту козаків одправив хто куди хотів. Хто в яку частину, а хто додому”.
Двадцять п’ять козаків, які бажали перейти до Соколовського, Юліан Мордалевич відпустив. Так Хведір Кушнір став повстанцем отамана Соколовського, очевидно Василя, бо Дмитра Соколовського було вбито зрадником 8 серпня 1919 року.
Із соколовцями, вже під проводом Марусі Соколовської, неповнолітній козак опинився у “трикутнику смерті”, у який у листопаді 1919 р. потрапила Армія УНР. “Під час цеї трьохкутньої смерті, – писав він, – коли большовики з одної сторони почали затискати, а Деникінці з другої сторони, поляки з третьої сторони почали натискати. Я попав в [21-й] Наливайківський полк [7-ї Запорозької дивізії], у першу сотню техніцку (технічну. – Ред.). Де треба було міст зірвати або путь, то зараз же ця сотня всьо робила, що тілько треба робить коло цього. Бо Соколівського отряд розбили коло м. Любара. А тому я попав в Наливайківський полк”.
Це був один із найстаріших бойових полків Армії УНР…

Роман КОВАЛЬ, Юрій ЮЗИЧ
Фотографія публікується вперше.
Біографічна довідка
КУЛІШ Хведір (Федір, Теодор, Тодорко) Михайлович (“ГРИЦЬКО КОНЮШЕВСЬКИЙ”) (10.07.1906, с. Гришки Багринівської вол. Літинського пов. Подільської губ., тепер Хмельницького р-ну Хмельницької обл. – після 18.01.1941, Бухенвальд, Німеччина). Військовий і громадський діяч, повстанець, пластун; повстанець отаманів Юліана Мордалевича (з 08.1919) та Соколовського (1919), козак 1-ї технічної сотні Наливайківського куреня (з кін. 1919) та 2-ї Волинської дивізії Армії УНР (1920).
В українську армію пішов у тринадцятилітньому віці.
Вічна пам’ять!

 

 

На гостині у Миколи Міхновського
Пропонуємо уривок зі спогаду галичанина Миколи Угрина-Безгрішного (з книги “Микола Міхновський”) про відвідання ним Харкова навесні 1909 р. та зустрічі з Миколою Міхновським.

(…) На другий день сказала мені Христя [Алчевська] при другім сніданні, що ввечорі піду з нею до Миколи Міхновського на вечерю. Туди мають зійтися всі старші громадяни українці й під покришкою гостини виголошу для них реферат.
– Михновський вже вибачив образу Миколі [Угрину]! – заявила Христя. – Він дуже тепер зацікавився вашою особою, коли довідався від студентів про те, як ви по-лицарськи закінчили свій виклад для Української громади в університеті...
Уже при самім привітанні Міхновський зробив на мене дуже корисне вражіння. Стать (статура. – Ред.) досить висока, поважна, дійсно європейська. Не дуже балакучий. Зате дає багато питань про національні й організаційні справи в нашій галицькій волості (Галичині. – Ред.). Щиро одушевляється розвитком “Січей”!
– Січі – це наше прийдешнє, українське військо! Воно наша найважніша мета!
По короткій розмові запровадив мене до своєї їдальні. Тут столи аж угинаються від усяких присмаків. Великий, блискучий самовар грає на бічному столику. Гостей кількадесять. Між ними й кількох студентів пізнаю по уніформі. Тут уперше познайомився я зо студентом [Теофілем] Згоральським, галичанином, б.[увшим] русофілом, що вилікувався зовсім з цареславської недуги саме в царській Росії... Полюбив Україну понад усе й щиро працював в Українській громаді. Про його частіше згадувала Христя Алчевська в листах до мене.
Їмо, п’ємо добре вино й чай. Я виголошую реферат з малими перервами.
По рефераті дискусія, запити, потім вільні балачки. Оповідаю всім про якусь веселу пригоду у Львові. Закінчую її сакраментальним галицьким висловом “пукали зо сміху”...
Велике збентеження! Гості скоренько встають від стола й виходять до другої кімнати. Зо мною остається тільки тов. Згоральський. Навіть Христя покинула мене на часок (хвилину. – Ред.).
– Товаришу Миколо! – сказав тихенько Згоральський. – Скандал! Тут слово “пукати” має дуже погане значіння...
– Яке значіння? – питаю здивований.
– Пер..ти! – відповідає Згоральський і вибігає негайно до другої кімнати, щоб перепрохати гостей від мого імені й пояснити їм вислів “пукати зо сміху”, що має те саме значіння, як у Харкові “заходитися од сміху"...
Входить перша Христя Алчевська і б’є мене легенько пальчиком по чолі.
– Мабуть, – каже, – ми ще довго порозуміватисямемо, поки зовсім не порозуміємося і не станемо одноцілою родиною. Це зробить єдине, об’єднане мовою та ідеями, українське письменство!
Вийшов і я тепер з нею до другої салі, одначе застав уже тільки частину гостей...
– Деякі підозрівали вас, – каже до мене Згоральський на боці, – що ви прийшли туди вже трохи заалькоголені та дозволятимете собі й на більші, нечемні жарти...
З дуже немилим почуванням клався я спати цієї ночі, говорив мало, хоча і як весело брав цю історію мій милий господар Олекса Степаненко й приговорював часто до мене, поки я не заснув.
– Не “пукайте” більше, Миколо Йвановичу, в гарнім сальоні та при гарних дамах і при добрій вечері, тільки в полі, в лісі й між нахабами кацапами! Нехай вони втікають від нас на чотири вітри!..
На другий день виголосив я ще один реферат у Харкові, в салі “Общественної бібліотеки” для тих, що не були в Міхновського.
Реферат і дискусія пройшли на щастя дуже поважно й без найменших інцидентів...

Микола УГРИН-БЕЗГРІШНИЙ (ВЕНГЖИН)
Рогатин, 1 травня 1933 р.



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Віктор ДРУЗЬ (с. Зорине, Сумщина) 260 грн.
  Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (Калуш) – 300 грн.
  Олександр РОМАЩЕНКО (дід Карбала, с. Цвітна, Кропивниччина) – 600 грн.
  Український конгресовий комітет Америки (відділ на Лонг Айленд) – 500 ам.  дол.




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ