Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2022 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Сповідь українськомовної киянки


Сповідь українськомовної киянки

У Запоріжжі, звідки родом моя мама, є вулиця, названа на честь дідуся, українського письменника Олександра Авраменка, якого я ніколи не знала, бо він помер надто молодим. А бабуся, з якою я виросла, була редакторкою і перекладачкою дитячої літератури з російської українською. Вона завжди розмовляла зі мною українською, мама – по-різному, але замість колискової читала мені напам’ять українську поезію. А в 5 років, коли інші діти декламували “В лєсу раділась йолочка”, я цитувала Лесю Українку: “Я була малою горда, – щоб не плакать, я сміялась”. І ці рядки супроводжували мене ще багато років у спробах вистояти у власній боротьбі за мову.
В одному з центральних районів Києва, де я навчалася в начебто українській школі, вчителі старшого віку вели уроки російською, а молодші – українською, часто недолугою, яку використовували лише на заняттях. Викладачка ж української мови переїхала з якогось райцентру, де була вчителькою російської, щоб перевчатися. Отже, у моїх бездоганно грамотних творах (бо ж з 11 років редагувала разом із бабусею рукописи) вона знаходила уявні помилки, слово “светр” виправляла на “світер”, а “брати участь” – на “приймати участь”, і ставила мені низькі оцінки за це. Я ж ставала на стілець, брала з високої полиці орфографічний словник і показувала їй, що це не мої помилки, а її.
У класі на 30 учнів, крім мене, українською розмовляли лише двоє досить мовчазних дівчат. Це мене дивувало, але я не переймалася десь класу до 7-го, коли це стало навіть не проблемою, а якимось страшним сном для мене. На кожній перерві мене обзивали, ображали. Запитували: “Ти чьо, нє можеш по-нормальному ґаваріть?”, “Асобєнная тут нашлась?”, “Хватіт викабєніватся, атвєчай, как к тєбє абращаются». Це найм’якші висловлювання з тих, що я чула. Решта були щедро приправлені гострою ненормативною лексикою.
Щодня нас напували вітамінними соками. У мій сік випльовували жувальні гумки. Мені в спину кололи складаним ножем і писали записки про те, що підріжуть. Що жорстокішими були мої російськомовні однолітки, то впертішою я була. Так протрималася три роки. І коли це цькування перейшло усякі межі, коли мені погрожували “розборками” чи побиттям після уроків, коли я плакала на самоті й озиралася, йдучи додому, усвідомила, що єдиним порятунком є перехід із кривдниками на російську.
Тож у старших класах інстинкт самозбереження змусив мене це зробити. І справді, російська значно полегшила життя. Те життя, де я вже була інтровертом, який не розумів: чому в столиці України не можу спокійно говорити рідною державною мовою, чому на уроках правознавства нам розповідають про Конституцію і верховенство права, а я почуваюся безправною і беззахисною? І чому на підручнику з російської мови було написано “Родная речь”? Для кого в незалежній Україні вона рідна?
Через “мою” мову коло спілкування було досить обмеженим, зате книжок я мала багато. Особливо заворожувала мене література про мистецтво ґречності, звісно, російською. Там був наче якийсь інший світ, вихований і галантний, де красиво говорять, відчиняють двері перед леді та знаються на сервіруванні столу. А ще в кожній книжці йшлося про те, що треба відповідати співрозмовнику тією мовою, якою до тебе звертаються. Я дуже хотіла бути такою леді. І почала дотримуватися правил етикету. Але чомусь “тією” мовою завжди була російська. Російською майже завжди була й відповідь на мою українську.
Так і склалося, що в дорослому віці співвідношення української та російської в моєму житті було десь 60:40, бо ж якось незручно переходити на українську з тими, з ким багато років спілкуєшся російською. Крім того, моїми роботодавцями були вихідці з Росії. Бо я мистецтвознавиця, і саме росіяни розуміють цінність культури й готові її підтримувати.
Втім, постійно відчувала дисонанс, наче була не собою. Думала українською, з Антіном Мухарським говорили тільки нею, але до зовнішнього світу я підлаштовувалася. І чотири роки тому, у розпал російсько-української війни усвідомила, що це ж навіть не дивно, а дико – спілкуватися мовою окупанта. Для мене це зрада і мови, і Батьківщини. І тоді все стало на свої місця. Впродовж тижня я 100 % перейшла на українську і не промовила жодного слова російською в Україні (окрім читання вголос статей Антіну). Іншими мовами послуговуюся лише з туристами або там, де туристкою є я.
Пройшовши такий шлях, я з особливо великою повагою і захопленням ставлюся до українськомовних мешканців Півдня та Сходу, адже там мовна стійкість і перехід на українську є справжнім подвигом.

Єлизавета БЄЛЬСЬКА

  



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Віктор ДРУЗЬ (с. Зорине, Сумщина) 260 грн.
  Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (Калуш) – 300 грн.
  Олександр РОМАЩЕНКО (дід Карбала, с. Цвітна, Кропивниччина) – 600 грн.
  Український конгресовий комітет Америки (відділ на Лонг Айленд) – 500 ам.  дол.




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ