Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2022 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Зброєю захистити “сонце волі”


Зброєю  захистити “сонце волі”

За тиждень перед початком широкомасштабної агресії Росії ми познайомилися з Максимом Коляденком. Сталося це під час дружньої вечері у Житомирі, на яку запросив Юрій Бірюченко – організатор презентації книжки “Житомирщина в боротьбі”.

Максим поділився планами перевидати “Самостійну Україну” Миколи Міхновського. Запитав він і про те, чи відомо мені щось про участь коростишівців у Визвольній боротьбі за УНР. Так і виникла ідея видати книжечку “Коростишів у боротьбі за УНР”.

Справа виявилася непростою, адже в містечку переважали мешканці єврейської національності, а серед них борців за УНР було небагато...

Ще у 2004 р. в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України я розшукав спогад учительки з Коростишева Євгенії Барцал про повітові вчительські курси в Радомишлі влітку 1917 року.

“Багато вчителів й учительок – в українських убраннях, – з хвилюванням згадувала Євгенія. – У всіх веселі обличчя, всі говорять українською мовою. Навіть росіяне-вчителі силкуються говорити вкраїнською мовою… Учительство з ентузіазмом бурними оплесками зустрічає своїх професорів на вступних лекціях. Ні одне слово професора на лекціях не пропадає марно. Всі з жадобою слухають українські виклади й уважно нотують у своїх зшитках… Тут одкриваються величезні скарби української національної культури, і не треба боятись начальства. Під час курсів відбувається повітовий вчительський з’їзд, що триває чотири дні. Промови лунають в українській мові. Всі зібрались для того, щоб обговорити дорогу кожному українцеві справу – організацію вільної школи... З’їзд закінчується на п’ятий день рано до схід сонця. Всі присутні на з’їзді навколішки, зі сльозами на очах співали «Ще не вмерла Україна» і заповіт («Заповіт» Тараса Шевченка. – Ред.). Здавалось, що сходить сонце волі для бідного вкраїнського вчителя і здійснюються його мрії”. 

І справді “сходило сонце волі”. Але його треба було оборонити силою української зброї…

Центральним матеріалом цієї книжки став нарис, написаний разом з Юрієм Юзичем,  “Юнаки-артилеристи з Коростишева (1918 р.)” – про півсотню учнів Коростишівської учительської семінарії, які, овіяні романтикою, пішли до українського війська – до Січових стрільців Євгена Коновальця захищати оце “сонце волі”.

Було їм по 15 – 18 років. Звичайно, хлопці військової справи не знали, декому і рушницю важко було тримати в руках. Служба їхня почалася з трагічного випадку: під час навчання юнак-семінарист випадково застрелив свого товариша. Ця подія погано вплинула на командирів сотень – Роман Сушко, Іван Чмола і Федір Черник відмовилися брати дітей до своїх сотень. “Хоча всі троє були організаторами Пласту в Галичині і мали досвід військового вишколу неповнолітніх юнаків”. Сотники боялися, що діти перестріляють один одного.

Семінаристи були розгублені й налякані – не так вони уявляли свою службу в лавах рідного війська. Але Роман Дашкевич ризикнув узяти дітей до своєї гарматної частини, хоч тут якраз потрібні були міцні чоловіки.

У казармі Дашкевич побачив семінаристів у жалюгідному стані. “Хлопці були змерзлі, погано одягнені, а морально пригнічені по смерті товариша та розчаровані своїми двома днями військової служби”, – згадував він.

Але після того, як юнаки прибули на станцію в Житомирі, де стояв ешелон батареї Січових стрільців, настрій у них покращився: вони відчули, що “таки потрібні”.

Дашкевич назвав коростишівців “ідейними хлопцями, які хотіли боронити Україну, хоча не знали ще, як це робити”. Невдовзі юнаки вже брали участь у наступі та збройних сутичках. Стрілецька наука велась у вагонах. Коростишівські семінаристи виявилися “здібними гармашами”. 

І поручник 1-го куреня 7-ї (Львівської) бригади Галицької армії Петро Мигович залишив спомин, у якому високо оцінив патріотизм мешканців Коростишівщини. “Часто згадували [стрільці Галицької армії] тамошнє населення, його доброту та щирість”, – писав Петро Мигович із Калуша. 

Ось його згадка про с. Теснівку під Коростишевом. Дві третини Теснівки спалили більшовики за повстання проти московської комуни навесні 1919 року. “Нарід тут дуже добрий та й доволі заможний… – зазначав Петро Мигович. – Тут селяни гостили наше військо та йшли йому на руку. Радувалося його приходом”. Важливе свідчення!

Важливим розділом книги є “Неповний список коростишівців – учасників Визвольної боротьби”. 57 коротких біографій учасників боротьби за УНР! Про більшість із них у Коростишеві не знають. Ось один приклад:

МІНЕНКО Трифон Петрович (1.02.1898, с. Стрижівка Коростишівської міської ради Житомирської обл. – після 1953). Гармаш 1-ї батареї Січових стрільців, хорунжий особистого конвою і охорони Гетьмана України Павла Скоропадського (7.10.1918), старшина 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР, старшина Організації народної оборони “Карпатська Січ” (1939).

Та це ж легендарна людина! Січовий стрілець, чорний запорожець, борець за Карпатську Україну! Як жаль, що досі цей хоробрий коростишівський козак не вшанований на своїй батьківщині! Сподіваємось, що вулиці його славного імені з’являться не тільки у Стрижівці, а й у Коростишеві та Житомирі.

Поразка УНР у війні призвела до того, що росіяни терором змусили українців забути про своїх славних героїв, забути про українське національне життя у Коростишеві і Коростишівщині. І багато чого вже не відновиш. От хто розповість про деталі наради отаманів, яка відбулася 14 червня 1920 р. в Коростишеві? Знаємо, що участь у ній узяв легендарний отаман Ілько Струк. І все. Більше нічого.

Сподіваюся, що ця книжечка спонукає коростишівських краєзнавців глибше зануритися в українську історію свого міста, розшукати імена борців за Українську державу, іменами яких назвуть вулиці та площі рідного міста.

 

Роман КОВАЛЬ, Історичний клуб “Холодний Яр”



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Віктор ДРУЗЬ (с. Зорине, Сумщина) 260 грн.
  Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (Калуш) – 300 грн.
  Олександр РОМАЩЕНКО (дід Карбала, с. Цвітна, Кропивниччина) – 600 грн.
  Український конгресовий комітет Америки (відділ на Лонг Айленд) – 500 ам.  дол.




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ