 Так назвав свій спогад Юрій Горліс-Горський. Спогад цей про трагічну долю Олі “Кравченко” – хороброї розвідниці Степової дивізії та полку гайдамаків Холодного Яру.
У книжці “Холодний Яр” Юрій Горліс-Горський уже розповідав про неї, але пропонований спогад ширший, з новими, невідомими деталями та фрагментами. Написаний він як окремий твір. Його рукопис знайдено у 2023 році в Польщі, де зберігається частина Архіву НТШ. Досі цей спогад не публікувався.
Уперше має вийти у Видавництві Марка Мельника наприкінці березня ц. р.
Драматичні події відбуваються у грудні 1920 р. на історичній Чигиринщині – тепер це села Олександрівської селищної громади Кропивницького району Кіровоградської області.
“Згусток разючих подій, – так оцінила коректорка Надійка Овчарук цей спогад. – Яка всеосяжна трагедія українського народу на декількох сторінках!”
Поруч публікуємо уривок з документального роману Юрія Горліса-Горського “Холодний Яр” про Олю “Кравченко”. Зацікавлений читач зможе порівняти тексти, з’ясувати, чи автор твердо тримається фактів, чи довільно ними оперує.
Упорядники видання – Роман Коваль, Владислав Карпенко, Юрій Юзич.
Передмову написав Роман Коваль. Ось уривок з неї:
“«Автор цієї книжки – людина з яскравими здібностями оповідача – безперечно має те, що називається літературним талантом», – писав Євген Маланюк про книгу Юрія Горліса-Горського «Отаман Хмара». Згадав цю думку геніального Маланюка, готуючи до друку спогад «Це було давно…»
Розповідь захоплює одразу…
Юрій Горліс-Горський, стверджував Маланюк, «має всі дані» для записування своїх спогадів: «добра мова, легкість оповідання, яскравість і правдивість в віддаванні пережитого, почуття літературної міри. Талант (автор, безперечно, людина талановита) – допоміг йому обняти і розмістити спогадовий матеріал в певну цілість. Події і люди встають з-під його пера живими і справжніми».
Додам, що особливу довіру викликають особисті враження Юрія Горліса-Горського, те, що він бачив і пережив. А саме таким є спогад «Це було давно…».
Що можна сказати про головну героїню? Безмежно хоробра, спокійна і жартівлива в небезпеці. Цю рідкісну рису особливо цінував Юрій Горліс-Горський. «Я з вдячністю глянув на ту, так спокійну в небезпеці, дівчину…» – писав він. А на іншій сторінці: «З наближенням небезпеки – до неї вертав добрий настрій…»”.
Лише після загибелі Олі Юрій розкрив її таємницю Петренку та Чорноті.
Чорнота, який до жіноцтва ставився суворо, “скинув шапку і перехрестився.
– Вічна пам’ять! Добра була дівчина”.
Про таємницю Ольги “Кравченко”, а головне, про її життєвий подвиг читайте в цій маленькій книжечці, повній драматичних пригод на лезі повстанського ножа. Роман КОВАЛЬ 
|
