 22 червня виповнюється три роки, як на Луки Сварожі відійшов Тарас Силенко Цю книгу хочеться обійняти, як колись Тарас Силенко обіймав свою бандуру... Пане Романе, яким же гарним Ви зробили це – ще одне прощальне Тарасове повернення! Вражень, емоцій, думок так багато, що в один допис вони не помістяться...
Сьогодні вперше за багато днів сірого неба вдень пробилося сонце. Мабуть, відчуло, що я маю написати про Нього. Саме так: Сонцем, сонцесяйним, осяяним називають Тараса Силенка ті, хто знав кобзаря в його земному житті. І те світло й тепло йде і від книги, як тільки її розгортаєш. А що таке Сонце? Це – зірка. А зірки утворюють сузір’я. І для мене книга “Тарас Силенко. Співець непримиренної України” дорогоцінна ще й тим, що своїми спогадами про пана Тараса поділилися люди, які й самі є зорями, які енергію свого життя віддають для перемоги України на усіх фронтах. І через їхні розповіді маємо змогу побачити найрізноманітніші грані життя кобзаря, а також дізнатись більше і про них самих. Той, хто не знав Тараса Силенка, має можливість через книгу відкрити для себе надзвичайну силу українського світу. Хто знав, то ніби триматиме в руках сімейний альбом з дорогими серцю спогадами і світлинами рідних людей.
Книга цінна документальними свідченнями. Хто бажає, віднайде тут і фільми за участю Тараса Силенка, і диски з його піснями, і ті фестивалі, заходи, що були важливі для нього, на яких він виступав не тільки як музикант, а й як просвітитель. А скільки тут важливих думок, що змушують серце прискорено битися, що співзвучні з твоїм світосприйняттям! Борис Великий у своїх спогадах написав: “Тарас не тільки вмів світитися сам, а й запалював інших”. І ця дивна сила діє і через книгу! Вона надихає! З’являється бажання жити, рухатись, розвиватися, дізнаватися щось нове!
І коли занурювалась у читання, то здавалося, що я сиджу разом з Тарасовими друзями біля нічної ватри... Тарас уже в Тому світі, але він присутній і тут, перебирає струни своєї кобзи й лагідно усміхається. А голоси його побратимів і посестер злітають в зоряне небо разом з іскрами багаття:
– До кінця життя, коли мене питатимуть, хто твій учитель і наставник, я з гордістю відповідатиму: “Моїм учителем був Тарас Силенко!”
– Він гармонійно поєднував минуле і майбутнє...
– Є особистості, у яких у певний час втілюється Дух Нації.
– Зараз дуже чітко усвідомлюю, що своїм життям, словом і піснями він загартував дух багатьох українців. Щоб тримати стрій тепер і далі впевнено.
– Своїм співом він мов доторкнувся до підсвідомості, пробудив генетичну пам’ять...
– Тарас не грає, а волхвує, виборюючи перемоги ще не зіграних битв.
– Нам було затишно навіть мовчати, бо ми думали про одне. З ним завжди можна було залишатися собою справжньою. Спілкуватися з ним було як дихати – невимушено і легко.
– Здавалося, що він живе довго-довго, ще зі старих часів козацької України...
– Тарас освятив наш дім своєю колядою... Так багато навіншував нам добра на все життя!
– Дякую пану Романові Ковалю, що познайомив мене, малого, з цим Великим кобзарем сучасності!
– Коли так раптово відійшов на Луки Сварожі Тарас Силенко, то й одна велика суха гілка дуба Максима Залізняка відчахнулася...
– Справжній кобзар, не тільки на концертах, а й у повсякденному житті, це був його стиль життя...
– Бувають люди, яких ми запам’ятовуємо на все життя, а бувають – які нас змінюють на все життя...
– Він вносив душу в кожен захід...
– Нас познайомив Майдан... Вичекавши гарну мить, діставав бандуру – і відчиняв для нас браму часу...
– Коли був в АТО, згадував слова Тараса, і це додавало віри в Перемогу.
– Нас об’єднував дух гайдамацької героїки!
– Ти був і залишаєшся моїм Сонцем! Ти боровся за Україну, і саме це нас об’єднало.
– Де співав? На освяченні зброї в Холодному Яру. Де ці хлопці? Воюють на Сході. На Бандерівських читаннях чи на якихось інших заходах свободівських. Де ці хлопці? Воюють чи воювали... Співець, який є іскрою... який запалює до безпосередньої дії.
Пане Романе, сердечно дякую за книгу! Дякую за безцінну працю. І хочу нагадати для всіх останні слова Тараса Силенка, які передала для нас Марія Середа і які є тепер заповітом: “Переказуй усім, щоб передплачували газету «Незборима нація», підтримували великого письменника сучасності Романа Коваля в його титанічній праці, читали і розповсюджували його книги”.
Слава Україні! Слава її героям! Тетяна КУПРІЯНЕЦЬ
Черкащина 
|
