17 квітня 1979 р. закінчив свій шлях Михайло Островерха, вояк УСС, хорунжий УГА, начальник культурно-освітнього відділу Запорозької дивізії, член редакції історичного календаря-альманаху “Червона калина”, член Військової управи дивізії “Галичина”, редактор тижневика дивізії “До перемоги”, актор, письменник, мистецтвознавець. Після публікації цього повідомлення у ФБ отримали листа...
Михайло Островерха є частиною моєї сімейної історії. Її я почув від своєї мами ще в юності. Вона походила зі священничої родини, а її дід Калістрат Ковальський був отцем-дияконом у с. Нестерварці, що розташоване впритул до м. Тульчина Вінницької області.
У 1920 р. через Поділля пролягав шлях підрозділів УГА, тоді армія галичан була виснажена боями з більшовиками й епідемією тифу. Частину важкохворих розмістили в палаці графа Потоцького в Тульчині, а ті, хто міг самостійно пересуватися, просились на постій до місцевих мешканців. Саме тоді Михайло Островерха постукав у двері хати, де жив о. Ковальський... Не переповідатиму зміст двох останніх глав книги Михайла Островерхи “Блиски і темряви”, скажу лише, що сім’я мого прадіда врятувала і від поворотного тифу, і від котовців важливого свідка нашої славної і, на жаль, трагічної історії. Його заслужено названо літописцем УСС і УГА. Насамкінець додам, що коли М. Островерха пішов наздоганяти армію галичан, то до нього приєдналися двоє синів о. Калістрата – Орест (Орентій) і Володимир.
Ніхто з них додому вже не повернувся...
Анатолій НЕСТЕРЕНКО
На світлині – Анатолій Нестеренко з книгою Михайла Островерхи “Блиски і темряви”
|
