(31.08.1947, м. Ічня – 2.04.2025, м. Ніжин)
Ми називали його Ярославом. Товаришували з початку 1990-х. Він був членом Української гельсінської спілки, головою Київської міської організації ВПО “Державна самостійність України”, членом-засновником Історичного клубу “Холодний Яр”. Фінансово допомагав нашим організаціям. І газеті “Незборима нація”. У найважчі часи. Коли майже ніхто не допомагав, хіба кілька українців із-за кордону та читачі газети “Незборима нація”.
Від початку 1990-х Ярослав – на Майдані та в електричках – розповсюджував українську пресу, яку неможливо було купити в крамницях та ятках, де продавалася лише “мосвоязична” друкована продукція. Він доносив людям українські видання!
Був спокійної вдачі, привітний, зичливий. Економив на собі, але не на громаді. Ніколи не завдавав товаришам прикрощів. Завжди готовий був поступитися, аби в товаристві не виник конфлікт.
А як гарно він співав! Я завжди просив його увечері, під чарку… “Чорноморець, матінко, чорноморець”, “Шабелина”, “Голуб на черешні, голубка на вишні”, “Розпрощався стрілець зі своєю ріднею”, “Про цісарівну” (гумористична про австрійську цісарівну), “Ой ти земле, ой ти чорна, пригорнися, не будь горда”… Ці пісні я вивчив завдяки Ярославові. Тепер почав забувати, бо вже не співаємо разом.
Помер Ярослав у Чернігівському медичному центрі сучасної онкології, нікому не жаліючись, не вимагаючи допомоги чи співчуття.
Похований 4 квітня в с. Талалаївці Ніжинського району.
Вічна пам’ять Тобі, дорогий друже Ярославе!
Роман КОВАЛЬ |
