28 червня 2025 р. у Львові на 86-му році життя помер поет Ігор Калинець, багаторічний політв’язень російських таборів. “Совість і гордість нашого часу, моральний авторитет і символ нації”, – написав про нього Тарас Кремінь.
Я це відчув ще в 1991 році, коли Ігор Калинець – єдиний серед дисидентів (в’язнів російських тюрем!) – публічно став на мій захист, коли керівники УРП зацькували мене, секретаря партії з ідеології, за русофобію, конкретно за статтю “Нація-поневолювач”, і, врешті, виставили з УРП – за день до 2-го з’їзду. Боялися, що я поведу за собою молодь.
Тоді, 1 червня, на 2-му з’їзді Української республіканської партії, із трибуни Ігор Калинець сказав з гіркотою: “Розправилися з одним з найдіяльніших членів секретаріату Романом Ковалем…”
Ігор Калинець народився 9 липня 1939 р. в м. Ходорові на Львівщині. Навчався на філологічному факультеті Львівського університету. За участь у русі спротиву в серпні 1972 р. його засудили на шість років в’язниці суворого режиму і три роки заслання. Карався в Пермських концтаборах разом з Іваном Світличним, Василем Стусом, Миколою Горбалем, Степаном Сапеляком та іншими борцями. На засланні був разом із дружиною Іриною Стасів-Калинець – на Забайкаллі та в Читинській області.
З пані Іриною я також товаришував, бувала вона в мене вдома. Вона також прямо казала, що “Росія – ворожа нам держава”.
Ігор Калинець випустив 17 поетичних збірок. Він лауреат премії імені Василя Стуса та Шевченківської премії (1992, за книжку вибраних поезій “Тринадцять аналогій”).
Під час Революції гідності, наприкінці 2013-го, Ігор Калинець підтримав мене як кандидата на Шевченківську премію, опублікувавши в “Літературній Україні” схвальну рецензію на мою книжку про Михайла Гаврилка. Назвав її “І стеком, і шаблею, і піснею”.
Ігор Калинець писав: “Шевченко породив Гаврилка, а той як митець не тільки творив образ Батька нації, він доказав усім грядущим поколінням, і діяльним, і ледачим, що можна жити, творити і боротися – і навіть вмерти згідно з наукою свого духовного Патрона”.
Ігор Калинець написав, що мою книгу про Гаврилка (борця проти Росії) “можна читати з гордістю і без брому”, бо “нашу трагічну історію пізнаємо в героїчному аспекті”. Назвав видання “дивовижним дослідженням”. Як таке забути?!
А ще 5 лютого 2013 р. пан Ігор узяв участь у моєму творчому вечорі у переповненій Львівській опері, де ствердив, що книга “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею” гідна Національної премії ім. Тараса Шевченка.
2016 року Ігор Калинець відмовився від ордена Ярослава Мудрого IV ст. на знак протесту проти “жорстокого зросійщення”.
Востаннє ми говорили телефоном торік 4 вересня – я запросив пана Ігоря взяти участь у відкритті меморіальної дошки Михайлові Гаврилку на Академічному будинку у Львові, де в 1907 р. він жив. Пан Ігор зрадів, що ми встановили меморіальну дошку Гаврилкові, що його не забули запросити, але – “роки дуже обмежують мене”.
Висловлюю доньці поета Дзвінці Калинець-Мамчур сердечні співчуття.
Вічна слава козакові Ігореві та його славній дружині Ірині Стасів-Калинець!
Роман КОВАЛЬ
Київ, 25 липня 2025 р. |
