Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2024 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


лютий 2016

    > До Дня Соборності
    > Українське радіо популяризує російських поневолювачів
    > Щиро вітаємо пана хорунжого!
    > Повстання 9 лютого 1923 р.
    > День політв’язня
    > Броварі очистилися
    > Полтавець-Остряниця в Німеччині
    > Зневажено героя
    > Відходять ветерани
    > Останній танок
    > Допоможемо пораненим та членам їхніх родин
    > Загинули за Україну
    > Нащадок Петра Болбочана
    > Книжка, творена кров’ю серця
    > Брехуни і садисти. Московія в цитатах
    > ОСИНСЬКИЙ Віктор
    > Лікар Анна Конош
    > На викидайло!
    > “Закон про вшанування борців не втілюється”
    > Газета за лютий 2016 р. у форматі *.pdf
    > Видання Історичного клубу “Холодний Яр”

До Дня Соборності

Українська господарська академія в Подєбрадах стала символом соборності та боротьби за неї, адже в ній навчалися вояки різних українських формацій з Великої України, Галичини, Буковини, Бессарабії, Кубані, Таврії, Донщини, Пінщини, Грубешівщини, Пряшівщини, Лемківщини, Берестейщини, Перемищини, навіть Зеленого Клину. Світлі лики вояків Роман Коваль демонстрував під час своїх виступів 20 і 22 січня в Національній бібліотеці ім. Володимира Вернадського та Освітній асамблеї, де він презентував книжку “Подєбрадський полк” Армії УНР”, написану ним у співавторстві з Віктором Моренцем.
Трохи раніше, 13 січня, Роман Коваль прочитав лекцію “Українські Подєбради” для курсантів Центру спеціальної тактичної підготовки “Білий вовк”.
Окрасою презентацій стали виступи 1-го заступника голови Національної спілки письменників України Володимира Шовкошитного, поета Василя Ковтуна і кобзаря Тараса Силенка.
Ось кілька відгуків учасників зустрічей. “22 січня прослухала лекцію Романа Коваля в приміщенні Освітньої асамблеї в Києві, – написала Вікторія Блаженко. – Пан Роман, як завжди, блискуче провів зустріч. Його розповідь про людей виняткової мужності, потужного інтелекту й патріотизму не залишають байдужим. Результати праці Коваля вражають, а його спостереження і висновки дають надію на краще майбуття для нашого страдницького народу. Лекція цікава, повчальна і надихає на працю в ім’я України. Дослідник історії традиційно зібрав найцікавіших людей, чиї натхненні виступи вселяють віру в те, що Україна врешті-решт здолає всіх ворогів! Познайомилася зі світлими душами, щирими і талановитими, – кобзарем Тарасом Силенком, поетом Василем Ковтуном, сподвижником Максимом Селюзкіним, азовцем Сергієм, який вразив мене колись на презентації книжки Василя Шкляра. Тоді він з тугою в очах згадував своїх побратимів, тяжко пораненого друга…
Ваші презентації, пане Романе, – це справжнє дійство. За емоційним впливом я можу порівняти презентацію видання “Подєбрадський полк” Армії УНР” лише з виступом “Піккардійської терції”. Я була вражена в листопаді 2015 року, на презентації в Інституті українознавства, а мої друзі – 20 січня, у бібліотеці ім. Володимира Вернадського.
Дякую Освітній асамблеї за цей неймовірний вечір… і за смаколики. Так тримати!”
“Труди пана Романа вражають, – відгукнувся поет Василь Ковтун. – Вони несуть правду про наше минуле, водночас утверджуючи в наших серцях почуття відданості справі пращурів у часи не менш буремні. Але не менше мене вразили організатори цього дійства – студентська ініціатива “Освітня асамблея”. Ці молоді симпатичні панянки Тетяна Бур’янова і Олександра Юр’єва своєю працею укріплюють підвалини нашої соборності, боротьба за яку триває й нині. Мені було за честь виступити перед молодіжною аудиторією з віршами про героїв Небесної Сотні та “кіборгів” Донецького аеропорту. Очі слухачів надихають і додають сил для боротьби. Йде нове покоління! Наше! Все буде Україна!”
“Як зворушує історія боротьби прекрасних людей, які, не вагаючись, йшли в “бійку” за Україну, а по поразці, не зневірившись, присвятили себе науці, щоб, повернувшись, віддати всього себе Україні, – написав член Історичного клубу “Холодний Яр” Максим Селюзкін. – Ця книжка відкриває для нас великих українців, що виборювали майже сто років тому Самостійну Україну”.
“Дзвін шабель, пісні, походи, воля соколина…” Цей рядок із поезії Володимира Сосюри я згадала, коли слухала Романа Коваля в Національній бібліотеці ім. Володимира Вернадського, – так почала статтю, уривок з якої наводимо, доктор історичних наук, завідувач відділу Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського Надія Стрішенець. – Роман Коваль презентував нове видання – «“Подєбрадський полк” Армії УНР» – п’яту книжку із серії “Видатні українці” Історичного клубу “Холодний Яр”. Для авторів це не просто чергове видання. Дослідження історії Визвольної боротьби українського народу – їхній життєвий поклик.
Про життєві історії борців за волю України Роман Коваль розповідав не безсторонньо, як академічний дослідник, а глибоко переймаючись долями кожного.
Як багато ще в нашій історії недослідженого, невідкритого, невідомого! Ніби ж написані нові підручники, виходять книги й захищаються дисертації, а ми так мало знаємо про Армію УНР. Скільки прізвищ козаків чи командирів цієї армії може назвати навіть освічена людина?..
Душевний настрій зустрічі створив кобзар Тарас Силенко. Кобза звучала як музичне продовження лекції про Михайла Телігу, бандуриста Дмитра Байду-Суховія та діячів Кубанської Народної Республіки, які чималою колонією зібралися в Подєбрадах. Пісня “Тече Кубань” багатьом нагадала сьогодення.

Та не знали козаченьки, яке буде горе,
Аж десь узявсь та й піднявсь більшовик війною 
Третє літо на цім світі ллється кров рікою…

Тарас Силенко виконав пісню про Карпатську Україну, за яку збройно боролися “подєбрадці” в 1939 році. Вперше ми почули і пісню про Тараса Бульбу-Боровця “Ой то не хмара – московська навала” (слова С. Кандиби). У ній є такі слова:

Ой не журися, рідная мати,
Ще нам не кінець!
За рідну волю кличе до бою
Бульба-Боровець.

Про “подєбрадців” та борців за волю України інших епох треба знімати фільми, робити радіопередачі, писати художні твори. А ще їхні прізвища мають посісти гідне місце в “Енциклопедії сучасної України” та інших виданнях Інституту енциклопедичних досліджень НАН України”.

  



Українське радіо популяризує російських поневолювачів

  <em>На  радіо &ldquo;Голос Києва&rdquo; щодня о 8.50 лунає передача &ldquo;Київський календар&rdquo; &ndash; про  визначних киян, які народилися в цей день. О 8.50 я завжди вимикаю радіо. Щоб  не чути Ірину Тимошенко &ndash; через її подиву гідну симпатію до російських  поневолювачів.</em></p>
<p align="justify">12 вересня 2015 р. вона кілька хвилин розхвалювала  російського царя Олександра II &ldquo;Визволителя&rdquo;, перелічувала, скільки він &ldquo;зробив  добра&rdquo; для країни і Києва. Чотири рази назвала його &ldquo;визволителем&rdquo;. Звичайно,  вона не згадала ні про Емський указ, прийнятий за його царювання, ні про  саможертовну боротьбу народників проти самодержавства, зокрема про подвиг  українського винахідника Миколи Кибальчича, страченого за замах проти  Олександра II. <br>
  18 вересня Ірина Тимошенко зі зворушенням  розповідала про російського прем&rsquo;єра Столипіна, якого вбито в Київській опері.  &ldquo;Перестало битися серце&rdquo;, &ndash; розчулено видихнула журналістка. Ще б трохи &ndash; і  заплакав би від горя...<br>
  У мене склалося враження, що під час підготовки  своїх передач Ірина використовує російську версію Вікіпедії, бо в українській  Вікіпедії про Столипіна написано однозначно негативно: &ldquo;Столипін проводив  жорстку політику на укріплення самодержавства, розпустив Думу, увів  військово-польові суди, обмежував політичні свободи. Будучи російським  націоналістом, вів боротьбу з національними автономіями (&hellip;) Правління Столипіна  відзначалося жорстокими репресіями, в цей час виникли поняття &ldquo;столипінська  реакція&rdquo;, &ldquo;столипінська краватка&rdquo; та &ldquo;столипінський вагон&rdquo;&hellip;&rdquo;<br>
  Отже, о 8.50 я почав вимикати радіо, щоб не  псувати собі настрій. Але 16 січня 2016 р. порушив правило. На цей раз почув  про київського генерал-губернатора Миколу Казнакова, який у 1860-х рр. три роки  перебував на цій колоніальній посаді. Ірина точно, день у день, зазначила від  якої по яку дату він перебував на цій посаді. А от чим визначний цей Казнаков,  Тимошенко так і не сказала. Розповіла про якісь успішні фінансові операції під  його керівництвом.<br>
  Казнаков народився в Пензенській губернії, помер у  Петербурзі, національність &ndash; москвин, посада &ndash; царський сатрап. То якого біса  Ірина Тимошенко розповідає про нього?! Хоче виховати нас у пошані до російських  імперських діячів?<br>
  Краще б розповіла про уродженців Києва, борців  проти російського поневолення, наприклад, про старшин Армії УНР &ndash; сотників  Миколу Базилевського, Леоніда Василіва, Валерія Добровольського, Віталія  Дроб&rsquo;язка, Михайла Демуцького, підполковників Бориса Барвінського, Юрія  Дзюбенка, Адріана Марущенка-Богданівського, Миколу Рибачука, полковників Левка  Бондарчука, Михайла Садовського та Ігоря Троцького, генерал-хорунжих Євгена  Мишківського та Всеволода Петріва, або про діячів Центрального повстанського  комітету Капітона Бендрика-Ґанжу, Аркадія Ковтуновича, Феогноста Копицю та  інших борців за волю України, які народилися в Києві.<br>
  Звертаюся до керівництва Національного радіо із  запитанням: невже Ірина Тимошенко й далі вестиме передачі про російських  поневолювачів на радіо &ldquo;Голос Києва&rdquo;?</p>
<p align="justify"><strong>Роман КОВАЛЬ</strong>, редактор газети &ldquo;Незборима нація&rdquo;, <br>
  член Національної спілки журналістів України<br>


Щиро вітаємо пана хорунжого!

 align="justify">18 листопада 2015 р. командира Окремої штурмової  роти &ldquo;Карпатська Січ&rdquo; Олега Куцина нагороджено нагрудним знаком Повітряних сил  Збройних Сил України &ldquo;За оборону Донецького аеропорту&rdquo;, а на День соборності  2016 р. &ndash; відзнакою Міністерства оборони України &ldquo;Знак пошани&rdquo;. Присвоєно йому  й офіцерське звання &ndash; молодший лейтенант Збройних Сил України.&nbsp; <br>
  Це перший офіцер у &ldquo;Карпатській Січі&rdquo;. <br>
  Щиро вітаємо пана хорунжого!</p>


Повстання 9 лютого 1923 р.

 align="justify">16  січня 1923 р. закінчилося слідство у справі холодноярських отаманів, ув&rsquo;язнених  у Лук&rsquo;янівській в&rsquo;язниці. Всім інкриміновано &ldquo;целый ряд зверских убийств, расстрелов,  грабежей и поджегов&rdquo;. Ворог назвав отаманів &ldquo;наиболее видными рыцарями  бандитизма&rdquo;. &ldquo;4 года эти рыцари лесов, &ndash; зазначали чекісти, &ndash; не давали  возможности спокойно проводить советское строительство на довольно значительной  части территории Украины. Перечислить все случаи варварской разрушительной  работы атаманов Загороднего, Зализняка, Гупала и их ближайших помощников &ndash;  Компанийца, Добровольского и Ткаченка не представляется возможным, ибо сами  обвиняемые при всем своем желании не могут описать налеты, грабежи и убийства и  другие &ldquo;подвиги&rdquo;, совершенные ими в течение столь длительного периода...&rdquo;<br>
  Ось  такі були наші хлопці!<br>
  Не  дивно, що Надзвичайна сесія Київського губернського ревтрибуналу 2 лютого  постановила розстріляти героїв. <br>
  9  лютого 1923 р. о 8 год. 30 хв. в камері №1 Лук&rsquo;янівської в&rsquo;язниці м. Києва, де  утримувалися засуджені до розстрілу холодноярці, під час роздачі вранішнього  окропу арештанти заволоділи револьвером охоронця і, проникнувши з камери до  коридору, а звідти до канцелярії тюрми, захопили рушниці та набої. &ldquo;Стріляли  рідко, щоб кожен набій даремно не пішов&rdquo;. <br>
  &ldquo;Підпалили  сінники з тапчанами у своїх камерах. Почали горіти підлога й вікна. В тюрподі  дим &ndash; дихнути не можна. Бій продовжувався. Ті, що мали рушниці, стріляли; хто  не мав &ndash; посідали в коридорі й розмовляли собі, наче не їх смерть дожидала.  Майже чотири години серед Києва точився бій&hellip;&rdquo; <br>
  Під час повстання у Лук&rsquo;янівській в&rsquo;язниці загинуло 38 осіб. Згадаємо  їх: отамани Холодного Яру і Чорного лісу Ларіон Загородній, Мефодій Голик-Залізняк,  Юрій Дроботковський (він же Чорнота), Денис Гупало, Сергій Захаров, отаман  Київщини Гайовий (він же Іван Грисюк із с. Дорогинки), його помічник Михайло  Куценко, старшина Армії УНР, і &ldquo;найвідданіший козак&rdquo; Гайового Григорій Олійник;&nbsp; командир 2-го Синього полку 1-ї Синьої  дивізії Кость Здобудь-Воля з Кубані,&nbsp;  козаки-холодноярці Олексій Добровольський і Корній Черкас, Іван Ляшенко,  підпільник мережі отамана Чорного Ворона (Платона Черненка) з Криворіжжя, а  також хлопці з Галичини &ndash; сотники корпусу Січових стрільців Армії УНР Микола  Опока і Михайло Турок.<br>
  Місце поховання повстанців і вояків Армії УНР досі не виявлено. Та  ніхто його і не шукає. Досі немає в Києві й вулиці Холодноярської. Досі на  стіні Лук&rsquo;янівської тюрми немає меморіальної дошки на згадку про героїв  Визвольної боротьби. Але головне: в Лук&rsquo;янівці знову сидять і гинуть українські  патріоти.<br>
  Вічна пам&rsquo;ять полеглим! <br>
  Свободу живим! </p>
<p align="justify"><em>Історичний клуб &ldquo;Холодний  Яр&rdquo; </em></p>


День політв’язня

<p align="justify">12 січня 2016 р. в Києві біля Лук&rsquo;янівського СІЗО  відбулась акція з нагоди Дня українського політв&rsquo;язня, на яку зібралося  кількасот активістів. До присутніх звернулися політичні в&rsquo;язні теперішнього та  совєтського часів. <br>
  Вів захід керівник свободівської фракції у  Київраді Юрій Сиротюк. За його словами, політичні в&rsquo;язні 1960-х і політв&rsquo;язні  нинішні є однаково в&rsquo;язнями Москви: &ldquo;Політичні репресії в Україні відбуваються  на догоду Кремлю. Бо українські патріоти, свідомі українські громадяни є  найбільшим ворогом Москви. Тому сидять у тюрмах патріоти, волонтери, учасники війни,  учасники Революції гідності. Символічно, що 12 січня, в день, коли масові  арешти відбулися 44 роки тому, біля Лук&rsquo;янівки об&rsquo;єдналися два покоління  політв&rsquo;язнів. Ті, хто зберегли Україну в часи найжахливішої совєтської окупації  й застою в 1970-ті роки, і ті, хто продовжують нині захищати Україну у війні з  Росією&rdquo;.<br>
  На акції виступили політв&rsquo;язні совєтського режиму  Василь Овсієнко і Степан Хмара. Вони наголосили, що ганебно, коли в незалежній  Україні влада продовжує переслідувати борців за Українську державу. Богдан  Тицький, який зазнав переслідувань уже за нинішньої влади, зачитав список  українських політв&rsquo;язнів, серед яких &ndash; близько семи десятків осіб. Від імені  &ldquo;Правого сектора&rdquo;, чиїх представників кинули за ґрати з політичних мотивів,  виголосила промову Дана Виноградова. <br>
  Роман Коваль згадав тих, хто карався у  Лук&rsquo;янівській тюрмі в першій половині ХХ ст. &ndash; Миколу Ґалаґана, київських  отаманів Орлика і Гайового, Юрія Горліса-Горського, підполковника Армії УНР  Василя Проходу, холодноярських отаманів Ларіона Загороднього, Мефодія  Голика-Залізняка, Юрія Дроботковського (Чорноту), Дениса Гупала, Сергія  Захарова, полковника Костя Здобудь-Волю з Кубані, січових стрільців з Галичини  Миколу Опоку і Михайла Турка та інших. &ldquo;На жаль, у Лук&rsquo;янівці, вже за часів Самостійної  України, знову сидять і гинуть українські патріоти. Загибель Макара Колесникова  1 січня цього року в Лук&rsquo;янівській в&rsquo;язниці підтверджує, що в Києві й далі  править антиукраїнська влада. Сподіваюсь, що свою бурхливу антиукраїнську  кар&rsquo;єру дехто з них закінчить на нарах у Лук&rsquo;янівці, на тих нарах, на яких  загинув Макар Колесников&rdquo;.<br>
  &ldquo;Є події минулого, які ми  не можемо сприймати як історію, &ndash; сказала поетеса Олена Герасим&rsquo;юк. &ndash; Ми можемо сприймати як історію битву під  Фермопілами, падіння Бастилії, заснування Русі, але є події, які прямо  впливають на нас сьогодні. Це збройне повстання холодноярців у Лук&rsquo;янівській  в&rsquo;язниці в 1923 р., Голодомор, самогубство Хвильового, розстріл нашої  інтелігенції у Сандармосі, це биківнянські могили, це 4-й відділ НКВД, кат Матвєєв,  це арешт інтелігенції 12 січня 1972 р., це арешти української молоді після  Майдану. Злочини окупаційного режиму неможливо сховати в архівах, неможливо  забути. Вони вилазять у побитті людей на похороні патріарха, у врадіївській  ході, Революції гідності, репресіях режиму Януковича. Тому з Денисом Поліщуком  ми вирішили розпочати проект &ldquo;Розстрільний календар&rdquo; з метою пробудити  розірваний зв&rsquo;язок між поколіннями, пробудити генетичне співпереживання, щоб на  біль невідомого українця ми відреагували не страхом, а криком і спротивом. Тому  ми тут, під Лук&rsquo;янівською тюрмою, стоїмо на морозі&rdquo;.<br>
  А фольклорист Валерій Гладунець і гурт &ldquo;Тарута&rdquo;  заспівали давні українські колядки. Виступив і гурт &ldquo;Тінь Сонця&rdquo;.<br>
  Присутні ухвалили резолюцію з вимогами припинити  політичні переслідування, звільнити політичних в&rsquo;язнів, реформувати ДПтСУ,  забезпечити належні санітарні та соціальні умови утримання у в&rsquo;язницях,  здійснити прозоре й об&rsquo;єктивне розслідування причин смерті політв&rsquo;язня, борця з  наркомафією Макара Колесникова. </p>
<p align="justify"><em>Прес-служба Історичного клубу &ldquo;Холодний Яр&rdquo;</em></p>


Броварі очистилися

25  грудня 2015 р. сесія Броварської міської ради перейменувала 70 вулиць і  провулків. Ушановано видатних українських діячів УНР, ОУН, дисидентів і  загиблих броварчан у сучасній російсько-українській війні.
  Місто позбулося колоніального тавра у вигляді  вулиць і провулків імені Кутузова, Суворова, Дем’яна Бєдного, Зої  Космодем’янської, Сергія Лазо, Рози Люксембург, Миколи Островського, Максима  Горького, Карла Маркса, Фрідріха Енгельса, Плеханова, Леніна, Ульянових,  Белінського, Боженка, Будьонного, Щорса, Котовського, Чапаєва, Пархоменка,  Фрунзе, Макаренка, Петровського, Чубаря, Семашка, Постишева, Попудренка,  Димитрова, Калініна, Заслонова, Чкалова, Матросова, Папаніна, якогось Камо,  Гастелло, Тельмана, Фурманова, Челюскіна, Кірова, Ватутіна, Карбишева,  Кирпоноса, Ковпака, Комунарів, героїв Сталінграда. Немає вже вулиць  Піонерської, Радянської, Радгоспної, Московської, 1 травня, 8 березня та 8-го  з’їзду рад.
  Зате з’явилися вулиці, названі на честь київських  князів Володимира Великого, Ярослава Мудрого, княгині Ольги, гетьманів Якова  Остряниці, Павла Полуботка, Пилипа Орлика, кошових Костя Гордієнка, Петра  Калнишевського, історика Михайла Максимовича, мецената Платона Симиренка,  Запорозької Січі,  Січових стрільців,  Центральної Ради, Армії УНР, Миколи Міхновського, Петра Болбочана, Симона  Петлюри, учасника бою під Крутами Аверкія Гончаренка, генерала-хорунжого Армії  УНР Олександра Удовиченка, Євгена Коновальця, Романа Сушка, Романа Шухевича,  Степана Бандери, героїв УПА, Марії Приймаченко, Катерини Білокур, Джеймса  Мейса, Миколи Бабона (першого дослідника антиросійського повстання в с.  Зазим’ї), Євгена Сверстюка, Небесної Сотні, вулиці Княжа, Гайдамацька,  Кобзарська і Холодноярська.
  У місті з’явилися й вулиці на честь Аркадія  Голуба, Сергія Москаленка, Ігоря Завірюхіна, Олега Оникієнка і Дмитра Янченка –  хлопців із Броварів, які загинули за волю України на Донбасі.
  З історичних назв повернули назви вулиць  Петропавлівська, Благодатна, Миколаївка, Зазимський і Переяславський шляхи та  інші.
  Попри суперечки, рішення  про перейменування вулиць депутати ухвалювали переважно одноголосно.

Дмитро  КАРПІЙ



Полтавець-Остряниця в Німеччині

<p align="justify">На моє замовлення Олена Ляховин із Дрогобича  здійснила переклад з німецької надзвичайно цікавого розділу із книги Герди  Вальтер &ldquo;До іншого берега. Від марксизму і ленінізму до християнства&rdquo; під  назвою &ldquo;Іван Полтавець-Остряниця, український козак&rdquo; (його в жовтні 2015 р.  дала мені сфотографувати його дочка &ndash; Гелена Остряниця).<br>
  Серед іншого цікаво звертає увагу точна дата  народження отамана &ndash; 16 жовтня 1892 р. (у Вікіпедії &ndash; 1890 р. нар.). Заплутав  істориків сам Полтавець-Остряниця. Організовуючи 1-й з&rsquo;їзд Вільного козацтва в  Чигирині у жовтні 1917 р., він &ldquo;додав собі 2 роки&rdquo;. Ось як про це пише Герда  Вальтер: &ldquo;Щоб не виглядало, що він, маючи 25 років, занадто молодий, він подав  своїм роком народження 1890 рік, замість 1892 року, у чому він мені зізнався,  коли він попросив мене вирахувати його гороскоп. Потім він мусив залишитися при  цьому, оскільки з цього часу всі його посвідчення особи були видані з датою  народження 16 жовтня 1890 р.&rdquo;.<br>
  Ось ще цікаві деталі: &ldquo;(&hellip;) Розповідав, що, будучи  офіцером на вахті у Царському селі, намагався в саду переконати царя тікати у  Фінляндію. Проте, відповів цар, що не може й подумати про те, що його народ  заподіє йому щось лихе. Нехай діється воля Божа, але якщо він має загинути, то  він не хоче від цього втікати&rdquo;.<br>
  З власної волі, розповідав Остряниця, він поїхав  на мирні переговори у Берестя (Брест-Литовськ), хоч і не був уповноваженим  делегатом. Спілкуючись із визначними німецькими особистостями, знову і знову  наголошував на важливості відродження незалежності України, що було в інтересах  Німеччини&rdquo;. </p>
<p align="justify"><strong>Роман КОВАЛЬ</strong></p>


Зневажено героя

<p align="justify">Починалося все оптимістично: в Катеринополі на Черкащині  попрощалися з комуністичними назвами вулиць. У селищі вже немає вулиць Леніна,  Ворошилова, Щорса, Чапаєва і Будьонного. Зате з&rsquo;явилася вулиця, названа на  честь катеринопільця Руслана Бобурова (позивний &ldquo;Німець&rdquo;) &ndash; бійця батальйону  &ldquo;Айдар&rdquo;, який загинув у м. Щастя 31 січня 2015 року. А вулиця, яка носила ім&rsquo;я  більшовика Петровського, віднині називається вулицею Вільного козацтва. Ось  уривок з постанови Катеринопільської селищної ради: &ldquo;Відповідно  до статей 25, 26 Закону України &ldquo;Про місцеве самоврядування в Україні&rdquo;, подання  президента Історичного клубу &ldquo;Холодний Яр&rdquo;, письменника й академіка Р. М.  Коваля від 03.03.2015, листа районної держадміністрації від 24.02.2015  №126/01-30, Законів України від 09.04.2015 року № 314-VIII, № 316-VIII,  №317-VIII, враховуючи зауваження і пропозиції, що надійшли під час громадського  обговорення, селищна рада вирішила: перейменувати з 01.12.2015 р. вулиці у смт  Катеринопіль: Леніна &ndash; на вул. Соборну; Петровського &ndash; на вул. Вільного козацтва;  Щорса &ndash; на вул. Івана Франка; Ворошилова &ndash; на вул. Героїв Чорнобиля; Жовтневу &ndash;  на вул. Козацьку; Радянську &ndash; на вул. Незалежності; Будьонного &ndash; на вул.  Свободи; Чапаєва &ndash; на вул. Вишневу; Кірова &ndash; Героїв Небесної Сотні;  Комсомольську &ndash; на вул. Пилипа Орлика; Колгоспну &ndash; на вул. Фермерську;  Залізничну &ndash; на вул. Руслана Бобурова&hellip;&rdquo;<br>
  Але  за два тижні з Катеринополя надійшла тривожна новина: під тиском 14 мешканців  вулиці Залізничної, сесія Катеринопільської селищної ради повернула попередню  назву вулиці. Зневаживши людину, яка віддала життя за Україну. <br>
  Мотивували  рішення тим, що в назві вулиці Залізничній нема нічого комуністичного, відтак немає потреби її  перейменовувати. <br>
  Знайшлися  й люди, які не схотіли жити на вулиці Пилипа Орлика, відтак їй дали назву &ndash; Весняна. Не з&rsquo;явилися в Катеринополі й вулиці  Семена Гризла та Холодноярська, хоч Історичний клуб &ldquo;Холодний Яр&rdquo; зробив  подання на ці перейменування...<br>
  Руслан Юрійович Бобуров-&ldquo;Німець&rdquo;, вояк &ldquo;Айдара&rdquo;,  загинув за Україну. Він був серцем будь-якого бою. &ldquo;Німець&rdquo; ще за життя став  легендою. Але цього не оцінили земляки. Щоб зберегти обличчя, місцева влада  назвала на честь Руслана Бобурова парк. Його створили на околиці містечка. Це  клаптик <u>землі</u>, на якому росте близько двадцяти молодих деревець без  жодної огорожі. Таке рішення &ndash; насмішка над пам&rsquo;яттю про захисників  Батьківщини.<br>
  Ганьба катеринопільським малоросам!<br>
  Слава Русланові Бобурову! </p>
<p align="justify"><strong>Сніжана РЕПЕЧЕНКО</strong>, катеринопільська козачка<br>
  


Відходять ветерани

8 січня 2016 р., на 88  році життя відійшов у вічність легендарний вояк УПА, багаторічний політв’язень  Дмитро Верхоляк-“Дуб”. Свого часу Пласт і небайдужі люди доглядали за ним,  збирали кошти на утримання доглядальниці, допомагали по господарству,  відвідували пластовими делегаціями. Проте із початком Майдану призабули свій  обов’язок…

  Поховали вояка 10 січня в  с. Марковій Богородчанського району Івано-Франківської області.
  Вічна слава!

 

Тарас ЗЕНЬ

  

<p align="justify">&nbsp;</p>

<p align="justify">10 січня 2016 р. у Торонто  на 93-му році життя помер вояк дивізії &ldquo;Галичина&rdquo;, редактор журналу &ldquo;Вісті  комбатанта&rdquo; Роман Колісник. Для мене він був одним із найкращих людей, яких я  будь-коли знав. Завжди привітний, доброзичливий, постійно в доброму гуморі,  повсякчас готовий допомогти. Джентльмен, завжди підтягнутий і пунктуальний &ndash;  взірець українського патріота. Коли я з ним спілкувався, то ніколи не відчував  бар&rsquo;єру віку, настільки він був цікавою і легкою до розмови людиною. Пан Роман  був також до останнього активним в Українській громаді, він написав багато  книжок. Був меценатом. Усе що він робив, було на славу Україні.<br>

  Вічна йому пам&rsquo;ять!</p>

<p align="justify"><strong>Роман ВЕЧІРКО</strong></p>

<p align="justify">&nbsp;</p>

<p align="justify">13 січня 2016 р. у Львові на 92-му році життя  померла Віра Крокіс-&ldquo;Реня&rdquo;, зв&rsquo;язкова УПА, лицар Срібного хреста заслуги. <br>

  Віра Філяк народилася 1924 року в с. Дички, тепер  Рогатинського району Івано-Франківської області. Наприкінці 1941 р. вступила до  Юнацтва ОУН. 1943 року через загрозу арешту гестапівцями, які обшукали її  робоче місце в Ревізійному союзі українських кооперативів, де вона нелегально  друкувала повстанські листівки, перейшла у підпілля. Влітку пройшла таємний  вишкіл організаторів сітки Українського Червоного Хреста у с. Підмихайлівці  Рогатинського району, після чого створювала кущі УЧХ в околицях м. Галича та м.  Бурштина, пізніше була надрайоновою УЧХ Рогатинщини. <br>

  20 травня 1947 р. у Львові Віру арештували.  Перебувала під слідством у тюрмі на Лонцького. Щоб не видати таємної  інформації, випила отруту. Після невдалої спроби отруєння вистрибнула з вікна.  Отримала значні травми, проте її врятували і продовжили допити. Півтора місяці перебувала  в тюремній лікарні, після чого її перевели до тюрми у м. Станіславів. 20  листопада 1947 р. &ldquo;Реню&rdquo; засудили за ст. 54-1 &ldquo;А&rdquo;, 54-11 (&ldquo;зрада Батьківщини&rdquo;,  &ldquo;участь у контрреволюційній організації&rdquo;) Кримінального кодексу УРСР до 10  років позбавлення волі. <br>

  У тюрмі Віра отримала звістку про нагородження її  Срібним хрестом заслуги. Покарання відбувала у таборах Челябінської та  Магаданської областей. 13 січня 1956 р. була звільнена. Жила на спецпоселенні в  Магадані. У травні 1957 р. повернулася до рідного села. Згодом мешкала в  Рогатині, працювала кравчинею. 1960 року вийшла заміж за Юрія Крокіса та  переїхала до Львова. Шила одяг. У 1988 &ndash; 1997 рр. була секретаркою Спілки  політв&rsquo;язнів України, в 1996 &ndash; 2006 рр. &ndash; скарбником Ліги українських жінок.  Брала активну участь у діяльності &ldquo;Просвіти&rdquo;, &ldquo;Рідної школи&rdquo; та Союзу українок.  У 2012 р. нарешті отримала Срібний хрест заслуги УПА, яку від імені громади  Львова їй передав міський голова Андрій Садовий.<br>

  Поховали героїню 16 січня на Янівському кладовищі  у Львові.</p>

<p align="justify"><em><strong>Сайт м. Львова</strong></em></p> 



Останній танок

<p align="justify">&nbsp;Під час  волонтерської поїздки 5 &ndash; 6 грудня 2015 р. я знімав на відео життя 17-го  Окремого мотопіхотного батальйону, що несе службу біля м. Дзержинська, а Леонід  Логвиненко фотографував. Як приїхали додому, то все вивісили в Інтернеті,  зокрема і світлину лейтенанта Юрія Литвиненка, який танцював з ведучою концерту  Анжелою Денисенко. Хто ж знав, що для Юрія це останній танок!<br>
  Уже за десять днів він загинув.<br>
  Це фото знайшла в Інтернеті мама Наталія Левченко.  &ldquo;Сьогодні вночі 16 грудня загинув мій син &ndash; Юрій Литвиненко, юрист 17-го  батальйону, &ndash; написала вона. &ndash; Залишилася семирічна донечка. Хай буде проклята  війна і всі, хто її затіяв! Винуватці у смерті наших дітей нехай щодня хоронять  своїх дітей! Знаю, що проклинати &ndash; гріх, але мені вже моє життя нецікаве, я  хочу померти, а хто розуміє мій біль утрати, моліться за мого синочка, хай буде  спокій його душі на небі. Царство Небесне!&rdquo;<br>
  Вічна пам&rsquo;ять!</p>
<p align="justify"><strong>Леонід ЩИБРЯ </strong><br>
  м. Ізюм Харківської обл.</p>


Допоможемо пораненим та членам їхніх родин

<p align="justify">Дорогі друзі, пропоную Вам привітати переказом таких людей:<br>
  Шостак Наталія, дружина пораненого кіборга з Чернігівщини, який героїчно  воював, повернувся з війни без руки. Картка ПриватБанку 5168  7554 0580 0786.<br>
  Фрик Михайло Петрович, танкіст, поранений, сильно обпечений. Картка  УкрСибБанку 2625 300 9274 904. Код 2805612334.<br>
  Татаренко Сергій, паралізований воїн. Дружина померла, залишила  півторарічного сина. Картка ПриватБанку 4731 2171 0494  7732.<br>
  Грецький С. В. заступник комбата, кіборг, підполковник, важко поранений у  голову, інвалід. Картка ПриватБанку 5168 7420 2229 2522.<br>
  Силевич Володя, харків&rsquo;янин, жорстоко побитий у пішохідному підземному  переході в Харкові, потім брав участь у війні на Донбасі, поранений у голову,  переніс пластику черепа. Картка ПриватБанку 516 8755 302  38 22 84.<br>
  Гаврильчак Роман Іванович, паралізований воїн. Картка ПриватБанку 4149 4978 0289 2804.<br>
  Гнатенко-&ldquo;Бізон&rdquo; Віталій, кіборг, важко поранений. Картка ПриватБанку 4731 2171 0620 0742.<br>
  Свириденко Вадим, боєць 128-ї бригади,&nbsp;  втратив руки і ноги. Телефон його подруги 050 416  05 20.<br>
  Росул Рустам Михайлович, з Мукачева, через поранення повністю паралізована  нижня частина тулуба. Картка ПриватБанку 4149 4978 1615  5255.<br>
  Кондрашова Світлана Вікторівна, мати двох загиблих у Іловайську воїнів.  Карта ПриватБанку 4405 8823 1188 6547.<br>
  Тристан Родіон, поранений у голову, без ока, інвалід. Студент Київського  національного університету ім. Тараса Шевченка, мама Тетяна. Картка ПриватБанку  5168 7556 0511 1893.<br>
  Віхляєв Михайло, важкохворий, бабуся Палій Валентина Макарівна. Картка  ПриватБанку 5168 7420 6639 1008.<br>
  Воїн з Вінниччини, обгорів на фронті. Його мама Наталія Анатоліївна  (прізвище, здається, Пецик). Телефон мами 068-056-03-07.<br>
  Щира подяка тим, хто допоможе нашим важкопораненим воїнам-захисникам!</p>
<p align="justify">З повагою <br>
  <strong>Роман НИКИФОРУК</strong>, лікар, помічник волонтерів, 098-279-40-60</p>
<p align="justify">&ldquo;Козак гумору не тратить&rdquo; &ndash; так ми назвали фотографію до цього розділу.</p>



Загинули за Україну

 align="justify">Володимир Трух<br>
  (20.01.1992, с. Жабинці Гусятинського р-ну  Тернопільської обл. &ndash; 17.01.2015, Донецьк)</p>
<p align="justify">Минув рік як у ході боїв з російськими окупантами  за Донецький аеропорт загинув Володимир Трух, боєць 80-ї ОАМ бригади. Володимир  народився&nbsp; Грав на гітарі, співав,  брав участь у сільському вертепі. Захоплювався футболом, був майстерним воротарем.<br>
  Призваний до війська 30 серпня 2014 року. 9  листопада поїхав на схід. Машину, якою він їхав у Донецький аеропорт,  підірвали. Володимиру відірвало руку, напарник заніс його в новий термінал ще  живого, але він помер від втрати крові. Залишив у скорботі батьків Володимира  та Ольгу, брата Романа, сестру та наречену Світлану.<br>
  За особисту мужність і  героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної  цілісності України, посмертно нагороджений орденом &ldquo;За мужність III ст.&rdquo;.<br>
  Вічна слава!</p>
<p align="justify">&nbsp;</p>
<p align="justify">Геннадій Леонідович  Дощенко<br>
  (28.11.1965, м. Кривий Ріг  Дніпропетровської обл. &ndash; 17.06.2015, під Донецьком)</p>
<p align="justify">Коли загинув &ldquo;Дощ&rdquo;, пішов дощ&hellip; Небо плакало до  останнього дня прощання з героєм. <br>
  Сотні криворіжців проводжали воїна, стоячи на колінах,  бо він жив для них.<br>
  Усе його життя &ndash; це  цілковита присвята вільній Україні. Меценат, депутат Тернівського райради,  історик, активний учасник Революції гідності&hellip; Він завжди був на передовій. <br>
  &ldquo;Хто як не ми,  коли, якщо не тепер&rdquo;, &ndash;&nbsp; ці слова були  девізом Геннадія Дощенка. На фронті він боровся з&nbsp; російськими окупантами, а в Кривому Розі &ndash; з  ворогом внутрішнім &ndash;корупцією, наркоторгівлею, засиллям московського  патріархату&hellip; <br>
  Заступник командира 5-го батальйону ДУК &ldquo;Правий  сектор&rdquo; загинув від кулі снайпера, прикривши  собою бойового побратима. <br>
  Наказом МО України №138 від 28.06.2015 Геннадій  Дощенко нагороджений медаллю &ldquo;За оборону Донецького аеропорту&rdquo;. Патріарх  Київської і всія Русі-України Філарет 11 червня 2015 р. нагородив його медаллю  &ldquo;За жертовність і любов до України&rdquo;.<br>
  Геннадій  Дощенко &ndash; один з героїв виставки &ldquo;Аеропорт. Пекельна смуга&rdquo;, що відкрилася 20  січня у Національному музеї історії України у Другій світовій війні.<br>
  Вічна слава!</p>
<p align="justify">Віталій Євгенович Нікулін<br>
  (11.02.1985, м. Кривий Ріг Дніпропетровської  обл. &ndash; 10.02.2015)</p>
<p align="justify">Віталій старанно навчався, дбав про сім&rsquo;ю, охоче  виконував будь-яку роботу. Здобув професією диспетчера польотів. Працював  помічником машиніста екскаватора 1-ї дільниці Первомайського кар&rsquo;єру. <br>
  Рідні умовляли не йти на війну.<br>
  &ndash; Я не піду, заховаюсь, інші поступлять так само, а хто буде захищати? &ndash;  казав він. &ndash; Це здається, що ворог далеко, а насправді, 2 години &ndash; і танки тут&hellip;<br>
  Старший стрілець 17-ї танкової бригади виконав свій обов&rsquo;язок до кінця&hellip;<br>
  Указом Президента України нагороджений орденом &ldquo;За мужність&rdquo; III ст.  (посмертно).<br>
  На мирній землі підростатимуть два соколи, два сина Героя: Дмитрик 4,8  рочків і його братик Дамір 1,5 роки. <br>
  Вічна слава!</p>
<p align="justify">Олександр Ільницький-&ldquo;Барні&rdquo;<br>
  (28.02.1978,  м. Турка Львівської обл. &ndash; 9.01.2016, сел. Зайцеве Донецької обл.)</p>
<p align="justify">Один з найгероїчніших бійців полку &ldquo;Миротворець&rdquo; Олександр Ільницький-Барні&rdquo;, загинув рятуючи життя  цивільних.&nbsp; Він намагався зупинити їхню  машину, що прямувала у епіцентр обстрілу ворожої ДРГ. У цей момент у нього  влучила куля снайпера. <br>
  Олегові Галацу  (таке його справжнє прізвище) було 37 років. У смутку залишив дружину та  7-річну доньку. <br>
  У серпні 2014 р. в Іловайську він ходив на сепарів  у повний зріст і поливав їх кулеметним свинцевим дощем, не ховаючись... <br>
  Волонтер Віталій Дейнега розповів: &ldquo;Бої &ldquo;Барні&rdquo; та  &ldquo;Одеси&rdquo; за трамвайне депо в Іловайську і подальший їхній вихід заслуговують  окремої розповіді. Тоді &ldquo;Барні&rdquo; вже майже поховали, але він повернувся. Я  дізнався про їхню компанію як про найвідважнішу нашу &ldquo;Контр-ДРГ&rdquo; на Горлівському  напрямку. Безстрашністю і зухвалістю вони тримали в жаху горлівських  сепаратистів. Могли підійти впритул до їхнього опорника і почати обстріл. Якщо  хтось із сепаратистів відповідав, його тут же &ldquo;відпрацьовував&rdquo; снайпер. Поки  сепаратисти були &ldquo;зайняті&rdquo;, сапери розгортали сепарські ж міни у бік тих, хто  їх поставив. Так хлопці працювали багато місяців, тримаючи сепарів у стані  тваринного жаху&rdquo;.<br>
  11 січня з  героєм попрощалися на Майдані Незалежності у Києві, а поховали в рідному місті  Турка.<br>
  Вічна слава!</p>


Нащадок Петра Болбочана

 align="justify">Під час проведення легендарного рейду 95-ї бригади  Володимир Лагута попереду, на броні, вів у бій своїх хлопців. У боях за  Савур-Могилу дістав важкі поранення від російського &ldquo;Граду&rdquo;. Був прошитий  осколками з голови до ніг, втратив половину крові, довго евакуйовувався.  Думками прощався із життям, жалкував, що не побачить дитину, адже його жінка  була вагітна другою дитиною. Але... силою духу і волі вижив, став на ноги,  відновився й... залишився на службі та повернувся в АТО.<br>
  У березневому числі &ldquo;Незборимої нації&rdquo; я напишу  про нього ширше. </p>
<p align="justify"><strong>Євген ГОРОДНИЧУК</strong><br>
  м. Лозова Харківської обл.</p>


Книжка, творена кров’ю серця

<p align="justify">У  козацькому містечку Ічня, що на Чернігівщині, побачила світ книжка &ldquo;Ічнянці в  АТО (сто бійців)&rdquo;, написана волонтеркою, депутатом Ічнянської міської ради від  ВО &ldquo;Свобода&rdquo; Олесею Реутою. Ідея видання була навіяна творчістю Романа Коваля,  Володимира В&rsquo;ятровича, Віктора Моренця і Володимира Гонського, які відкривають  імена героїв України, пам&rsquo;ять про яких намагалася стерти більшовицька Росія. <br>
  Щоб  увіковічити подвиг земляків, Олеся Реута розповіла про бойовий шлях 102-х  бійців та історію про танкістів Володимира Моісеєнка із с. Іржавця і Станіслава  Кривоноса із с. Івангорода, які віддали свої молоді життя за Україну. <br>
  Велику  увагу автор приділила причинам російсько-української війни ХХІ століття.  Згадала вона і про помилки та халатність вищого військового командування, що  призводило до втрат, яких можна було б уникнути. Читач довідається правду із  уст учасників війни про захист Луганського аеропорту, Дебальцевого, Донецького  аеропорту, Мар&rsquo;їнки, Широкиного, Вуглегірська, Станиці Луганської та інших  населених пунктів. <br>
  Ічнянці  воювали і воюють у добровольчих батальйонах (ОУН, &ldquo;Азов&rdquo;, &ldquo;Легіон Свободи&rdquo;), і  в ЗСУ (найбільше у 1-й танковій бригаді, 41-му БТрО, 13-му БТО, 30-й, 72-й,  24-й окремих механізованих бригадах, 169-й ротно-тактичній групі, 131-му  розвідувальному батальйоні, 90-му Окремому аеромобільному батальйоні).<br>
  18  ічнянців зазнали поранень &ndash; Володимир Сапсай, Володимир Булига, Роман  Тарасенко, Олександр Кузьменко, Володимир Сімаков, Валентин Миколенко, Андрій  Кириченко, Володимир Кириченко, Микола Ганжа, Дмитро Семенченко, Сергій Губич,  Євгеній Толочко, Олександр Жила, Владислав Слюсар, Руслан Биковський, Валерій Смілий,  Микола Буймистер і Микола Куценко. <br>
  Було  би добре, щоб у кожному районному центрі був свій літописець, який би фіксував  події новітньої Національно-визвольної війни українців проти російських  окупантів.<br>
  Видання  про героїв-ічнянців виростає далеко за рамки місцевого значення &ndash; воно  засвідчує причетність кожного бійця до творення монолітної єдності української  нації. </p>
<p align="justify">І доки буде українська ніч &ndash; <br>
  не зможе спать спокійно ворог  вічний, <br>
  а ми &ndash; не подаруєм йому Січ, <br>
  відстоїм волю предків героїчних!</p>


Брехуни і садисти. Московія в цитатах

<p align="justify">Я  давно не маю жодних ілюзій ні щодо Росії, ні щодо росіян. Може, тому, що читала  правильні книжки&hellip;<br>
  Англійський  посол у Московії Джильс Флетчер ще в 1588 році зауважив: &ldquo;Москвини охоче  брешуть, бо здібність до цього у кожного з них у крові, про сумління ж вони не  мають жодного уявлення&rdquo;.<br>
  А  посол короля Леопольда І Мейерберт 1654 року висловився так: &ldquo;Брехати москвини  вміють із неймовірною безсоромністю та нахабством: анітрохи не почервоніють,  коли зловите їх на брехні. Московські міністри вживають усіх можливих і  неможливих способів, щоб обдурити, представити брехню за ніби дійсний факт,  бажаючи тим самим приховати свої наміри на переговорах із чужинцями&rdquo;.<br>
  Подібної  думки був і француз Астольф де Кюстін. У 1839 р. він написав про Росію книжку.  Ось цитата з неї: &ldquo;Все життя у всіх його проявах у цій країні є суцільною  змовою проти правди. Москвини вважають зрадником кожного, хто не є брехуном,  уважають державною зрадою заперечення брехні. Історія країни є власністю царя,  і він змінює її, як хоче; він щодня роздає своєму народові історичні &ldquo;правди&rdquo;,  оброблені відповідно до вимог того дня&rdquo;. <br>
  Путінська  брехня, як бачимо, є звичайною російською брехнею&hellip;<br>
  Секретаря  австрійського посольства в Москві Йоганна Корба вразила російська жорстокість.  &ldquo;Московські солдати мають звичку жорстоко і з власної волі бити ув&rsquo;язнених,  знущатися з них і всілякими способами катувати&hellip; &ndash; писав він 1688 року. &ndash; Навіть  у турків нема такого гидкого і добровільного самоприниження перед вищими і  такої жорстокості перед безборонними&rdquo;.<br>
  Як  не згадати тут люте поводження росіян з нашими вояками на Донбасі: вони  кастрували полонених, відрізали їм руки, на яких було витатуювано Володимирові  тризуби &ndash; символ Русі. Це яскраве свідчення, що москалі, попри їхні брехні про  &ldquo;колиску трьох народів&rdquo;, не мають духовного зв&rsquo;язку з Руссю!<br>
  Москва  свою перспективу бачила й бачить у розколі Європі. &ldquo;Московщина, використовуючи  європейські ідеї свободи, поширює замішання в Європі, &ndash; свідчив французький  історик Жуль Мішле. &ndash; Вона напала на Польщу, ніби обороняючи селян від  гноблення їх польською шляхтою. Напала на Туреччину, ніби обороняючи політичну  і релігійну свободу балканських слов&rsquo;ян. Своєю пропагандою Московщина руйнує  духовні й моральні основи в кожного народу, що став її жертвою&rdquo;.<br>
  &nbsp;І в 2014 році Росія напала на Україну,  &ldquo;захищаючи&rdquo; російськомовних від неіснуючого &ldquo;бандерівського свавілля&rdquo;.<br>
  &ldquo;Духовні&rdquo;  цінності росіян маркіз де Кюстін визначив так: &ldquo;Москвини плазують біля ніг  тирана і зі сльозами благають його, щоб він зберіг те, що зненавидів би кожний  народ. Зі сльозами і любов&rsquo;ю заприсягаються коритися його тиранії.  Заприсягаються всі &ndash; вельможі й жебраки, великі й малі, всі стани &ndash; вся нація.  Благають, бо передчувають, що безладдя, яке постане в них без тирана, зруйнує  їхню імперію рабів. Направду, цей нарід любить рабство більше, ніж інші народи  люблять свободу&rdquo;.<br>
  А  підсумує нехай українець із Кубані, учасник Визвольної боротьби в лавах Армії  УНР Павло Штепа. &ldquo;Яким же бездонним ідіотизмом є на тлі цього бараняча віра  українських демократів, &ndash; писав він, &ndash; мовляв, московський народ є невинний,  мовляв, він також страждав під тиранією царів і большевиків!&rdquo;<br>
  І  на мою думку, &ndash; винний!</p>
<p align="justify"><strong>Ірина  МАГРИЦЬКА</strong>, кандидат філологічних наук<br>
  Луганщина  &ndash; Прикарпаття</p>


ОСИНСЬКИЙ Віктор

<p align="justify"><em>&ldquo;Згадаємо&rdquo;</em></p>
<p align="justify">ОСИНСЬКИЙ  Віктор (23.02.1890 &ndash; 1941). Військовий та громадський діяч; голова Союзу  українських студентських громад у Польщі (1921); звання &ndash; сотник Армії УНР. <br>
  Закінчив  Ташкентське юнкерське училище. Учасник Першого зимового походу&nbsp; Армії УНР. Студіював на факультеті геодезії  Варшавської політехніки. У 1923 р. був ініціатором створення Стипендіального  фонду українського студента-емігранта (першу стипендію надано Костеві Бабенку).<br>
  Член  Українського клубу (з 1927, Варшава) та корпорації &ldquo;Запороже&rdquo;, метою якої була  всестороння підготовка членів (спортивні вправи, стрільба, туристичні  прогульки, доповіді з української військової історії). <br>
  Помер  і похований у Гочеві (Hoczewie) повіт Лісько на Підкарпатті.<br>
  Дочка  Марія Полянська жила в США. </p>
<p align="justify"><strong>Олександр  КОЛЯНЧУК</strong><br>
  Перемишль<br>


Лікар Анна Конош

<p align="justify">Рада ГО Всеукраїнське патріотичне об&rsquo;єднання  &ldquo;Волонтерський Рух України&rdquo; нагородила Волонтерським хрестом Анну Конош &ndash;  лікаря, відчайдушного волонтера з щирим серцем  бійця-патріота. Людина, яка любить України і робить усе, щоб країна стала  незалежною. Анна допомагає бійцям, пораненим, переселенцям, дітям.<br>
  Волонтерський хрест №0058UAVR. Наказ № 115-ОС від  24 грудня 2015 р. <br>
  Обґрунтування:  &ldquo;За відвагу, мужність, хоробрість і самовідданість, громадську активність,  патріотизм, проявлені в боротьбі за мир, єдність і незалежність України&rdquo;.<br>
  Історичний  клуб &ldquo;Холодний Яр&rdquo; та редакція газети &ldquo;Незборима нація&rdquo; щиро вітають козачку  Анну!</p>



На викидайло!

<p align="justify">Нарешті дочитав  нудотний 600-сторінковий тритомник мемуарів &ldquo;батьки&rdquo; Махна. Остаточно  розвіялися ілюзії щодо образу Махна як буцімто проукраїнського революціонера,  який намагалися ліпити деякі політики.<br>
  Дискусія про  патріотичність Махна існує навіть у націоналістичному середовищі. Насправді  Махно послідовний і принциповий поборник Української державності. В своїх  мемуарах він тільки і описує боротьбу проти &ldquo;контррєволюционних к вєлікой  русской революциі буржуазних украинцев&rdquo;. Тому  танцульки на махнофесті й встановлення пам&rsquo;ятника Махну в Гуляйполі для мене незрозумілі.<br>
  Так, на відміну від  &ldquo;панаєхавших&rdquo; комуністів-більшовиків, Махно справді здобув підтримку селянства,  був талановитим військовим тактиком і разом з тим нікчемним політиком.<br>
  Суть Махна &ndash; в оцій  його цитаті: &ldquo;Делегация сообщила нам, что за казачьими эшелонами шло несколько  эшелонов гайдамаков, мечтавших при помощи казаков Дона и Кубани занять город  Александровск и пойти по селам и деревням избивать &ldquo;кацапів&rdquo; и &ldquo;ж...в&rdquo;, не  признавших &ldquo;православной виры&rdquo;, мешавшим им водрузить над землею &ldquo;Неньки Украины&rdquo;  жолто-блакитное знамя погромов и убийств иноверцев&rdquo;. </p>
<p align="justify"><strong>Руслан АНДРІЙКО</strong>, ВО  &ldquo;Свобода&rdquo;<br>
  Київ</p>


“Закон про вшанування борців не втілюється”

<p align="justify">Шкода,  що ні в Знам&rsquo;янці, ні на ст. Хирівка, між якими, в Чорному лісі, базувались  отамани та їхні козаки, не споруджено навіть пам&rsquo;ятного знаку. А цей район  московською владою був оголошений поза законом, кожного, хто тут з&rsquo;являвся,  червоні мали право вбити. Вбили і підлітка Степана Гупала, мого дядька.&nbsp; <br>
  Незважаючи  на те, що Верховна Рада України прийняла закон про реабілітацію і вшанування  всіх борців за волю України на державному рівні, цей закон поки не втілюється в  життя&hellip; А поки не втомлююся дякувати Вам, пане Романе, за повернення моїх  дядьків з небуття.</p>
<p align="justify"><strong>Тамара  ГУПАЛО-ДЕМИДЮК</strong>, <br>
  племінниця  чорноліського отамана Дениса Гупала</p>


Газета за лютий 2016 р. у форматі *.pdf

Газета за лютий 2016 р. у форматі *.pdf


Видання Історичного клубу “Холодний Яр”

Видання Історичного клубу “Холодний Яр”
Через “Нову пошту”

Книжки можна придбати через “Нову пошту”, попередньо переказавши кошти на картку Романа Коваля у Приватбанку: 5168 7556 2267 7496.
Переславши гроші, просимо зателефонувати до редакції, повідомити про переказ, замовити книжки, вказавши куди і кому надсилати книжки. Повідомлення можна зробити й електронним листом на адресу редакції. Просимо врахувати, що отримуючи книжки, замовник оплачує доставку.
Номери телефонів (044) 242-47-38, 067-726-30-36, 066-211-41-85.

“Подєбрадський полк” Армії УНР Романа Коваля і Віктора Моренця – 85 грн.
“Отаман Орлик” – 45 грн.
“Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею” Романа Коваля – 225 грн.
“Тиха війна Рената Польового” Романа Коваля – 125 грн.
“Історія України-Русі” Миколи Аркаса – 60 грн.
“Холодний Яр” Юрія Горліса-Горського – 60 грн.
“Ми ще повернемося!” Юрія Горліса-Горського – 80 грн.
“Сто історій Визвольної війни” – 50 грн.
“Крізь павутиння змосковщення” Романа Коваля – 50 грн.
“Шевченкіана Михайла Гаврилка” Романа Коваля – 50 грн.
“100 облич Самостійної України” Романа Коваля – 50 грн.
Аудіодиск “Солодко-гіркий романс” Люцини Хворост – це вишукані романси, танго, вальси і рок-балади. Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”, “Наш формат”, 2014. – 50 грн.
“Похід Болбочана на Крим” Бориса Монкевича – 47 грн.
“Свято, що кличе до бою. Вшанування героїв Холодного Яру” – 45 грн.
“Таємниця отамана Зеленого” (для дітей) – 45 грн.
Ціни вказано станом на січень 2015 р.

 

Видання Історичного клубу “Холодний Яр”,
які можна придбати через “Укрпошту”, здійснивши передоплату.
Вартість вказано із врахуванням витрат на пересилку книг замовнику

Коваль Р., Моренець В. “Подєбрадський полк” Армії УНР. До історії Українських січових стрільців, Богданівського та Гордієнківського полків військ Центральної Ради, 1-ї Сірої, 1-ї Запорозької, 2-ї Волинської, 3-ї Залізної, 4-ї Київської, 5-ї Херсонської та 1-ї Кулеметної дивізій Армії УНР, Галицької армії, Вільного козацтва, повстансько-партизанського руху, Запорозької Січі Юхима Божка, Окремого чорноморського коша військ Директорії, Легії українських націоналістів, УВО, ОУН, Карпатської Січі та дивізії “Галичина”. Том 1. – Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”, “Український пріоритет”, 2015. – 376 с. – (Серія “Видатні українці”. – Кн. 5). – 110 грн. У першому томі енциклопедії вміщено 400 біографій вояків регулярних та іррегулярних українських збройних формацій 1-ї половини ХХ ст. – студентів і випускників Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина, 1922 – 1932) – і тих воїнів, які прагнули навчатися в подєбрадській академії. Серед них було чимало творців української культури – письменників, художників, композиторів, музикантів, акторів, журналістів, редакторів, кооператорів, спортсменів, державних, громадських і театральних діячів.

Коваль Р. Отаман Орлик – 69 грн. / Бібліотека Історичного клубу “Холодний Яр”. – Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”; Мистецька агенція “Наш формат”, 2015. – 240 с. – (Серія “Отаманія ХХ століття”. – Кн. 1). – 70 грн. У книжці розповідається про боротьбу проти російських окупантів на Київщині та Поліссі в 1920 – 1922 роках, а саме: про отамана Орлика (Федора Артеменка), отаманів Феодосія Богатиренка, Івана Гайового-Грисюка, Івана Галая-Голокопитенка, Панаса Голубенка, Олександра Грудницького, Юліана Мордалевича, Антона Рибку, Якова Смутника-Смутненка, Ілька Струка, Іллю Ґонту-Унятовського, генерала-хорунжого Володимира Галкіна, членів Цупкому Капітона Бендрика-Ґанжу, Юрка Гриня, Спиридона Орла, Федора Наконечного, Івана Чепілка, Грицька Чупринку, Івана Андруха-“Авраменка” та інших діячів Визвольного руху.

Коваль Р. Сто історій Визвольної війни: Епізоди боротьби УСС, військ Центральної Ради, Армії УНР, повстансько-партизанських загонів та Кубанської армії / Бібліотека Історичного клубу “Холодний Яр”. – Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”; Мистецька агенція “Наш формат”, 2015. – 368 с. – (Серія “Отаманія ХХ століття”. – Кн. 7). – 75 грн. Про війну за Українську державу – від Гуцульщини до Кубані, про українсько-російську війну в 1914 – 1930-х роках та звичайних українців, які в боротьбі проти російських окупантів ставали героями. Дослідження засноване на спогадах січових стрільців, вояків Армії УНР, учасників повстансько-партизанського руху та кубанських козаків.

Роман Коваль. “Шевченкіана Михайла Гаврилка” (Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”; Вінниця: ДП “Державна картографічна фабрика”, 2013. – 104 с., іл. Обкладинка тверда, повнокольорова, повнокольорові форзаци – 73 грн. У виданні йдеться про першу в історії української культури шевченкіану, яку на початку ХХ століття створив Михайло Гаврилко. Протягом 20 років він увічнював Кобзаря в погруддях, пам’ятниках, барельєфах, горельєфах, портретах, плакетках, медальйонах, листівках та у слові. Шевченкіану Гаврилко творив у несприятливих умовах революційного підпілля, тюрем, еміграції, війни 1914 – 1918 рр. та російської окупації 1919 – 1920 років.

Борис Монкевич “Похід Болбочана на Крим”: Спогади / Редактор-упорядник Р. М. Коваль. Бібліотека Історичного клубу “Холодний Яр”. – Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”; Київ, “Наш формат”, 2014. – 272 с.; іл. – (Серія “Українська воєнна мемуаристика”. – Кн. 7) – 69 грн. Наклад 2000 пр. Обкладинка тверда, повнокольорова, повнокольорові форзаци, 127 світлин та 11 карт. У виданні йдеться про переможні походи полковника Петра Болбочана на Київ, Полтаву, Харків, Запоріжжя, Мелітополь, форсування Сиваша, визволення Криму від російських окупантів, тріумфальну зустріч запорожців у Сімферополі, про вигнання російських окупантів з Донбасу. Це книжка про бойову співпрацю з німецьким військом у боротьбі проти більшовицької Москви. Події відбуваються у першій половині 1918 року. У книжці вміщено також спогади бойових побратимів полковника Болбочана і сотника Монкевича – старшин-запорожців Степана Самійленка, Івана Дубового, Никифора Авраменка, Всеволода Петріва, Володимира Сікевича, Петра Содоля-Зілинського та козака-болбочанівця Бориса Антоненка-Давидовича.

Роман Коваль. Крізь павутиння змосковщення (Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”; Вінниця: ДП “Державна картографічна фабрика”, 2013. – 352 с., іл. Обкладинка тверда, повнокольорова – 68 грн. У книжці опубліковані спогади члена Революційної української партії Павла Крата про його молоді літа на Полтавщині наприкінці ХIХ – на початку ХХ століть та матеріали до біографії генерала-поручника Армії УНР Михайла Крата, котрий, як і його двоюрідний брат Павло, прорвавши “павутиння змосковщення”, став на шлях служіння рідному народові. У виданні вміщено також біографії інших членів родини Кратів, учасників Визвольної боротьби, а саме: Миколи, Олександра, Василя й Олександри Палієнків, Євдокії Крат, Павла Терещенка, спогади Михайла Крата про своїх бойових побратимів, а також поезії Павла Крата, його поему “Січинський у неволі” та автобіографічні оповідання, а також нариси Романа Коваля “Доля Павла Крата” і “Генерал-лицар Михайло Крат”. Книжка буде цікава дітям, бо значна її частина присвячена дитячим і юнацьким рокам Павла Крата з його пригодами, бешкетами, першим коханням, бійками і дуелями.

Роман Коваль, “100 облич Самостійної України” (Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”; “Український пріоритет”, 2013. – 432 с., іл.; тверда повноколірна обкладинка) – 68 грн. У книжці йдеться про людей, які творили Українську державу в роки Другої світової війни та в 1989 – 2013 роках, – про членів ОУН, вояків та командирів УПА, старшин дивізії “Галичина”, про письменників, кобзарів, художників, скульпторів, акторів, лікарів, редакторів, істориків, краєзнавців, науковців, журналістів, інженерів-винахідників, педагогів, екологів, фольклористів, етнопсихологів, народних депутатів України, дипломатів, нащадків вільних козаків, повстанських отаманів, вояків Армії УНР, дивізійників, членів Центральної Ради та Гетьмана України Павла Скоропадського. Перед внутрішнім зором читача пройдуть легендарні учасники збройної боротьби проти російських окупантів Микола Лебідь, Василь Кук, Василь Галаса, Марія Савчин, Мелетій Семенюк, Мирослав Симчич, Михайло Зеленчук, Леонід Муха, Святомир Фостун, Володимир Малкош, Мар’ян Голембієвський, Юрій Борець, Данило Шумук, Марія Омелян, Зеновій Красівський, в’язні російських тюрем Анатолій Лупиніс, Василь Рубан, Іван Гнатюк, Михайло Іванченко, Олексій Нирко, Ольга Косовська-Михайличенко, Галина Грабець, Петро Хмарук, Василь Овсієнко, Євген Соколовський, Таїсія Калагурська, Ірина Калинець, Павло Скочок, Михайло Горинь, Ганна Караташ, Іван Кандиба, Левко Горохівський, Василь Барладяну, Ярослав Гомза, Степан Сапеляк, Василь Лісовий та інші визначні українські особистості.

Роман Коваль, “Таємниця отамана Зеленого”. Історична повість. Літературно-художнє видання для дітей (Київ, 2008; 72 сторінок великого формату (84х108/16), ілюстрована, тверда повноколірна палітурка) – 65 грн. У книзі йдеться про трипільського отамана Зеленого (Данила Терпила) та його юного помічника Василька Лемешка із с. Халеп’я, який разом із друзями допомагав бити червоних московських окупантів.

Роман Коваль, “Свято, що кличе до бою. Вшанування героїв Холодного Яру” (Київ – Кам’янець-Подільський: Історичний клуб “Холодний Яр”; “Медобори”, 2013. – 128 с., іл.; тверда повноколірна обкладинка) – 59 грн. Це видання розповість про вшанування холодноярських героїв, яке відбулося 20 – 21 квітня 2013 р. на Чигиринщині – батьківщині Богдана Хмельницького, Максима Залізняка та Василя Чучупака. У фотоальбомі вміщено 325 кольорових світлин, які зафіксували найяскравіші моменти вшанувань.

Микола Аркас, Історія України-Русі. – Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”; Кам’янець-Подільський: “Медобори”, 2013 / Упор., передмова, додатки Р. Коваля. Бібліотека Історичного клубу “Холодний Яр”. – 464 с., іл., тверда повноколірна палітурка, кольорові форзаци, фотододаток – 85 грн. / У книжці Миколи Аркаса зібрано всю історію українського народу до початку ХХ століття. Це репринтне перевидання 2-го (позацензурного) видання “Історії України-Русі” Миколи Аркаса, яке вийшло у Кракові 1912 року. Готували його до друку Богдан Лепкий та В’ячеслав Липинський уже після смерті автора та Василя Доманицького, редактора 1-го видання 1908 року (петербурзького, цензурованого). Більшу частину накладу 2-го видання книжки було спалено російськими військами під час Першої світової війни, відтак воно стало бібліографічною рідкістю. На переконання Євгена Чикаленка, ця книжка після “Кобзаря” є найкориснішою.

Юрій Горліс-Горський. “Холодний Яр: спомини осавула 1-го куреня полку гайдамаків Холодного Яру” (Київ – Вінниця: ДП “Державна картографічна фабрика”, 2013. – 512 с. іл., тверда повноколірна обкладинка). – 84 грн.
Про боротьбу за Українську державу під жовто-блакитним прапором УНР та чорним прапором Холодного Яру, на якому було написано: “Воля України – або смерть!”. У новому, 17-му, виданні вперше опубліковано всі відомі звернення холодноярців за 1919 – 1921 рр., які підтверджують документальність твору. В додатках читач зможе знайти і свідчення очевидців про московські злочини в Україні, нові дослідження про отаманів Клепачів, Олександра Квашу, Прокопа Пономаренка, інших повстанців, нарис про долю Лариси Янг, дочки Юрія Горліса-Горського, матеріал про вшанування отаманів Василя Чучупака, Пилипа Хмари, Чорного Ворона (Миколи Скляра), Ларіона Загороднього їхніми духовними нащадками. Події ілюструють 177 фотографій, з них низка досі невідомих. Всього у книзі 512 сторінок. Палітурка повнокольорова, тверда. Редактор-упорядник та автор передмови Роман Коваль.

Юрій Горліс-Горський. “Ми ще повернемося!” (Київ – Вінниця: ДП “Державна картографічна фабрика”, 2012 ; 432 с. іл., тверда повноколірна обкладинка) / Упор., ред., передмова, додатки Р. Коваля – 95 грн. Це книжка спогадів Юрія Городянина (Горліса-Горського), поручника Армії УНР, ад’ютанта 1-го (основного) куреня полку гайдамаків Холодного Яру, організатора українського підпілля на Поділлі у 1922 – 1924 рр., політичного в’язня російських тюрем та психіатричних лікарень. Окрім спогадів Юрія Горліса-Горського про Визвольну боротьбу 1917 – 1920-х рр., у книжці вміщено його поезії, повість “Отаман Хмара”, документи, які стосуються біографії автора в час перебування його в Армії УНР та на Карпатській Україні 1939 року, листування, передмови та післямови до його видань тощо.

Роман Коваль, “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею” (Київ – Вінниця: ДП “Державна картографічна фабрика”, 2012; 472 с., іл., тверда повноколірна палітурка, формат – альбомний, папір – крейдований, друк – кольоровий) – 240 грн. У дослідженні йдеться про Михайла Гаврилка – скульптора, художника, поета, творця і чотаря УСС, повстанського отамана. У цій книзі вміщено понад 600 листівок і фотографій, більшість з яких оприлюднюється вперше. В додатках до книги – близько сотні документів, більшість з яких також вперше вводиться в науковий обіг.

“Тиха війна Рената Польового” (Київ – Вінниця: ДП “Державна картографічна фабрика”, 2011 / Автор-упор., автор передмови Р. Коваль; 1040 с., іл., тверда повноколірна палітурка, формат – альбомний) – 140 грн. У дослідженні йдеться про Рената Польового – нащадка запорозького козака, багатолітнього колимського в’язня, видатного інженера-винахідника, мецената, краєзнавця, учасника хору “Гомін”, чоловічого хору “Чумаки” та ансамблю “Радосинь”, члена Українського культурологічного клубу, Української гельсінкської спілки, Української республіканської партії, Всеукраїнського політичного об’єднання “Державна самостійність України”, Історичного клубу “Холодний Яр”, автора книг “Кубанська Україна”, “Кобзарі в моєму житті” та “Моя боротьба (спомини)”.

Аудіоальбом Люцини Хворост “Солодко-гіркий романс” – це вишукані романси, танго, вальси і рок-балади – 65 грн.

Книги і аудіодиски можна придбати, попередньо переказавши кошти поштовим чи електронним переказом на ім’я Романа Миколайовича Коваля, вул. Курська, буд. 20, кв. 14, Київ-03049.





Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Сердечно дякуємо за підтримку
газети “Незборима нація”!

Іван КАЧУРИК – 400 грн
Віра САВЕНОК (Чернігів) – 450 грн
Віктор ДРУЗЬ  (с. Зорине, Сумщина) – 500 грн
Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (м. Калуш) – 700 грн
Олександр РИЖЕНКО (Київ) – 2000 грн

Передплачуйте газету “Незборима нація”

Передплатний індекс – 33545.
Для Донецької і Луганської областей – 87415.
Ціна – 95 грн на рік.
Читайте, передплачуйте!





03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ