Мій син Павло мріяв про міцне, розумне українське суспільство, яке знає своє минуле, а отже, може будувати своє майбутнє. До Холодного Яру (і так само до української історії) в нього почалася любов із книжки Юрія Горліс-Горського “Холодний Яр”. Мені її дав друг. Прочитавши, передав синові. Йому тоді було 12 років. Він захопився цією історією, був у захваті від цієї книги.
Павло завжди хотів прив’язатися до Холодного Яру. Це було історичне місце, і він мене просив: давай будемо шукати там хату. Так і зробили.
24 лютого Павло вирішив, що йде захищати Україну. Він якраз тоді був у Холодному Яру. Телефоную йому вранці, кажу:
– Чув, війна?
– Чув!
– Що ти робиш?
– Буду їхати на війну.
– А ти?
– І я теж.
У нього була армійська аптечка: турнікети, все таке. Приїхавши в Черкаси, розділив все між нами. І поїхав на Київ, а я – у ТрО.
Павло служив у Силах спеціальних операцій. Вони займалися диверсійною роботою. У тилу ворога виконували якусь роботу і поверталися. Я його запитав:
– Що найстрашніше?
Він каже:
– Найстрашніше – перебувати в тилу, де (ти знаєш) самі вороги навколо.
До Холодного Яру (додому, як казав Павло) він зміг приїхати з передової напередодні дня народження та річниці створення “Поклику Яру”. Тоді записав відео. А за місяць, 18 червня 2022 р., загинув на Миколаївщині.
Перед цим його група успішно виконала завдання.
Не знаю, як описати свої почуття. Немає таких слів. Я жив ним і досі продовжую ним жити, він був усе моє життя. Жадоба помсти в мене не зникла – це однозначно. Чекаю, коли знову зустрінемося з ворогом, – щоб відомстити за свого сина.
Павло заповів: не робіть мені могил, щоб не було в Холодному Яру трагічних місць. Хай буде більше звитяги. Тому його прах розвіяли над цим святим місцем. Ти приїжджаєш сюди та розумієш, що не оця купка землі мій син, а розумієш, що оце все, весь цей простір – це мій син.
Мій син запалив не одну сотню дитячих сердець. Тож його цінності житимуть у багатьох поколіннях. Юрій НАКОНЕЧНИЙ 
|
