“Підірвався на міні, спіймав дві кулі, пережив обстріл із гранатомета і скид із дрона. П’ять поранень. Чотири рази повертався на фронт”, – написав “Телеграф”.
Його звати Руслан Книш. Сьогодні він без кінцівок. “Я розумів, що не чекатиму, поки ворог прийде виганяти мене з мого дому, – розповів Руслан. – І вирішив узяти долю у свої руки”.
Більшість українців дізналися про нього після скандалу у Приватбанку, коли ветеранові з ампутаціями відмовили у відкритті рахунку, бо він фізично не зміг зробити фото з карткою.
Русланові 20. Він із м. Селидового на Донеччині. Перші три роки життя провів у дитячому будинку, потім його всиновили. У підлітковому віці свідомо перейшов на українську мову. Сказав, що, прочитавши про Валуєвський циркуляр і Емський указ, фізично відчув біль, що його українську ідентичність Москва десятиліттями забороняла.
У 18 років узяв академвідпустку, бо вирішив іти на війну. Мати була проти. Наприкінці 2023-го Руслан зібрав речі, взяв документи і втік з дому. Але в Покровському військкоматі йому відмовили через юний вік.
У Добропіллі мобілізувався до 109-ї бригади ТрО, пройшов БЗВП і підписав трирічний контракт. Командири ще два тижні не відправляли його на фронт – через молодість.
Воював на Донеччині мінометником, потім кулеметником. Перше поранення дістав під м. Покровськом. Друге – після обстрілу з гранатомета. Третє (опіки обличчя і кисті) – після скиду з дрона поблизу містечка Нью-Йорка.
Потім наступив на міну. П’яте поранення дістав 27 жовтня 2024 р. на Харківщині – FPV-дрон влучив у ногу під час засідки. Наслідок пресумний – ампутації усіх кінцівок.
“Я повертався на фронт, – казав Руслан, – бо в Декалозі українського націоналіста є слова: «Помсти смерть великих лицарів». Їхня жертва не має бути забута”.
Після ампутацій зізнався: “Я кілька днів запитував, чому мені не дали померти. Найстрашнішою була невизначеність – що далі?”
Сьогодні він у лікарні. Попереду реабілітація і, ймовірно, остеоінтеграція. Про історію з банком Руслан сказав, що суспільство має змінюватися, бо ветеранів з ампутаціями буде більше.
Чому ми маємо перемогти в цій війні? “Бо ніхто не хоче для своїх рідних долі Бучі, Ізюма, Маріуполя, Херсона, – відповів Руслан. – Нам потрібна спільна національна ідея – знищення зовнішнього і внутрішнього ворога”. Головне – втриматися!
Донецькому козакові Руслану слава!
Максим ЛОБОДЗІНСЬКИЙ, майор патрульної поліції,
Історичний клуб “Холодний Яр” |
