• Головна сторінка
• Архів
• Розширений пошук
• Редакція
• Клуб "Холодний Яр"
• Книги - поштою
• Гостьова книга
• Стежками холодноярських отаманів

• Січень

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.
Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.

У межах виконання Закону України “Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії”  позачергова 59 сесія 8-го скликання Лубенської міської ради перейменувала вулицю російського генерала-ката Бутовського на честь Павла Крата, члена Революційної української партії, поета, прозаїка, перекладача, автора мемуарів “Крізь павутиння змосковщення”.
Ці спогади упорядкував і видав наприкінці 2013 року...

21 січня 1978 р., у переддень 60-ї річниці проголошення самостійності України Центральною Радою, вчинив акт самоспалення біля могили Тараса Шевченка на знак протесту проти русифікації України

Олексо, грішнику святий!
В тобі була не іскра Божа,
А ватра! А вогонь жахкий!
Те полум’я святе і гоже
Нас досі спопеляти може
І буде. Й будить крізь роки.
Як ти Україну любив!
Як волі їй тобі кортіло!
Як ти поставити...

Іноді трапляються видання, які читаєш не очима, а серцем.  “Незборима нація” – саме така газета. У кожній сторінці відчувається любов до України, біль і гордість за тих, хто творив нашу свободу. Це не просто історія – це жива пам’ять, що нагадує: ми – нація, яку неможливо зламати.
Передплачуйте газету “Незборима нація”!

Таїсія КВІТКА

У День українського волонтера в Рокитнівському будинку культури відбулася історична для нашого міста подія – презентація книги Романа Коваля “Сто історій Визвольної війни”.
Значних зусиль для проведення презентації доклали волонтерка Інна Кулініч, Лариса Таргоня (мама загиблого на війні бійця та дружина фронтовика), директорка Будинку культури Тетяна Стипанова, мама трьох дітей і дружина командира батальйону ЗСУ, учасниця вшанувань героїв Холодного Яру.
...

Я знав його ще з початку 1980-х, коли працював лікарем на Корчуватому (це околиця Києва). Почалося з того, що він застудився і звернувся до мене по допомогу. Нас зблизила українська мова. Іван з Тернопільщини. Народився в с. Вигоді Заліщицького району. А я з Горлівки. І саме мова об’єднала нас.
Так сталося і з Ольгою Страшенко, яка працювала бібліотекаркою на Корчуватому. Вона також прийшла до мене на прийом – ще коли наша поліклініка була на Мишоловці, тобто з нею я...

“Життя – це тире між датою народження і датою смерті”, – писав Володимир Черняк. “Якби життя починалося зі смерті, люди жили б змістовніше”, – це теж його думка. І ось перестало битися серце автора цих слів, людини, яка вміла афористично висловити філософські думки.
Володимира Черняка не стало вночі 18 січня після довготривалої боротьби з...

Митрофорний протоієрей Василь Завірач, парох церкви Різдва Христового у с-щі Більшівцях та церкви Святого Миколая в с. Слобідці Більшівцівській, живе та служить на Прикарпатті. Родом він із с. Високого Тернопільської області. До 1965 р. воно називалось Товстобаби.
Василь Завірач пригадує, що в дитинстві часто бавився біля криниці, під берегом. Вона мала дерев’яну цембриню (дашок), а вода стікала по жолобу завдовжки приблизно 11 метрів.
– Ми, діти, бавилися коло...

– Ньи, ти ще молодий, а мені он дев’яносто заглядає. Ще Олька, що на краю Баранівки з козами жиє, трохи старша, а я тутечки, у центрі, бо діти забрали на зиму та й не пускають, жию собі у своїх Кузьмаків у добрі і теплі. Правда, за Баранівкою, за хатою свою скучаю.
– На Баранівці дід Баранчик жив....
– Ага... Ворчливий був. Тако, нахмуриться: “Ах ти така-сяка...”, але добрий. Знав відмовляти і примовляти.
– А дощ...

Наш бронепотяг повертався до м. Г., їхав потихеньку. Був вечір. По всіх вагонах козаки лягали вже спати. Я був в “кляснім”, старшинськім, вагоні, але потім пійшов до вагону, де був мій бунчужний й козаки. Вони мене радо прийняли, зробили мені в кутку постелю з соломи; я ліг і зразу ж заснув, бо був дуже стомлений подіями останнього дня...
Нараз сталося щось страшне. Я прокинувся, бо почув, що наче чимсь дуже гострим і з великою швидкістю прокололо мені ногу....

Вічна та світла пам’ять гідному сину нашої рідної землі!

Михайло ШНАЙДЕР

У книзі “Діти у Визвольній війні. 1914 – 1920-х” ми з Юрієм Юзичем запланували публікацію спогаду історика Лева Шанковського “Проблема пацифістичної ментальності”.
Роздуми історика (і підхорунжого Галицької армії!) пояснюють одну з причин, чому українці програли війну полякам у 1919 році. Якщо коротко: у нас за Галичину боролося військо, а у поляків – народ.  Поляки змогли сформувати народну армію – за найактивнішою участю дітей,...

• Переможна сила не домовляється, вона диктує.
• Учитель, який не вчиться у своїх учнів, – поганий учитель.
• Щастя легше подарувати, ніж купити, легше дати, ніж завоювати.
• Ми щасливі, поки багаті надіями.
• Усі відповіді на вічні питання тимчасові.
• Справедливість – дорогоцінна оправа мудрості.
• Справедливість – корона закону.
• Улесливість властива віроломним.
• Роздуми...
  Далі >

Козака Вадима Окаловського вперше я зустрінув у кінці травня 1919 року. Властиво, він не був тоді ще ніякий козак, а звичайнісінький 17-тирічний середньошкільник із запальними очима і струнким юнацьким тілом. Він приєднався, як мені пізніше сказав, до нашого відділу в Кам’янці-Подільському. А тепер три дні нашого побуту в містечку Д. він не відходив від наших гармат, козаків і коней, перегукуючись весело з їздовими і розвідчиками та співаючи з ними високим тенорком широких степових...

• Горе довше, ніж щастя.
• Найбільший ворог для дівчини – її краса.
• Юнак бачить у коханій те, чого не бачать інші, й не бачить того, що бачать усі.
• Зневіра – це кінець життя.
• Найкращий суддя – життя, а найкращий захисник – смерть.
• Хворому тоді стає легше, коли він до своєї хвороби починає звикати.
• Всяка робота важка, поки її не почнеш.
• Раніше, ніж Бог на свою подобу створив...
  Далі >

Народився 14 січня 1896 р. в с. Завадці, нині Калуського району Івано-Франківської області. Закінчив столярську школу.
Старшина Гайдамацького кінного загону ім. Івана Ґонти. Прибув до Канади в 1926 році, оселився в Торонто. Співорганізатор і член ветеранських організацій, історично- воєнного музею й архіву ім. Миколи Садовського. У 1960 – 1972 рр. – адміністратор “Вільного слова”. Був одружений з Анною Когут.
Відійшов до Івана Ґонти 25 лютого 1977...

Книжки можна придбати через “Нову пошту”, попередньо переказавши кошти на ФОП Р. М. Коваля: Приватбанк, 5169330530013009.
Якщо це пожертва, то просимо переказувати на картку Романа Миколайовича Коваля:
Приватбанк, 4149 6090 2566 1630.
Як перешлете кошти за книги, просимо вислати квитанцію на вайбер (+38066-211-41-85) або на телеграм (+38067-726-30-36) або на електронну адресу kovalroman1@gmail.com
Також...