Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!» для Українського радіо Чикаго
34 передача Романа Коваля
для Українського радіо Чикаго
Запис 17 травня 2010 р.
Іван Левицький. Роздуми після поразки
Вітаю вас, шановні українці Чикаго!
Сьогодні багатьох з нас тривожить доля української державності.
Без сумніву, вона під загрозою: через розкол українського табору, хворобливі амбіції українських політиків, які так і не стали державниками, до влади прийшла п’ята московська колона, яка запопадливо виконує всі вимоги РФ.
Ми втрачаємо завойовані позицію – одну за одною.
90 років тому ми вже втратили свою державність.
Очевидно, що були причини тієї поразки.
Чи зуміли ми їх проаналізувати, щоб не повороти їх та не зробити нових?
Паралелі між двома тривожними епохами очевидні.
Давайте здаємо коротко як воно було на початку ХХ століття.
Тоді справу української державності зробила актуальною Перша світова війна.
Зрозумівши, що перемога Росії була би смертельним ударом по українству, галицька інтелігенція спільно з наддніпрянськими емігрантами стала на бік Австро-Угорщини та Німеччини. Наддніпрянці сподівалися за допомогою західних українців у боротьбі проти Росії добитися створення самостійної української держави. Ідеологи цього напрямку заснували 4 серпня 1914 р. у Львові Союз визволення України.
Активістом СВУ став і юний патріот Іван Левицький із Надвірнянського повіту.
Від листопада 1918 р. він служив у Галицькій армії. Разом із нею відбув воєнні кампанії в Галичині та на Великій Україні.
Після поразки Визвольних змагань поступив до Української господарської академії в Подєбрадах. Збереглася його студентська робота “Хиби в будові української держави”, написана 27 травня 1923 року. Ось уривки з неї:
“Період будови нашої держави – це безнастанна боротьба своїх зі своїми...
Ми самі робили себе “гряззю Москви, варшавським сміттям”...
Хто ж руйнував нашу любу Україну, як не власні діти...
Переворот за переворотом, боротьба партій, які творилися, немов гриби по дощу.
Населення було отруєне демагогічними революційними кличами. Соціалістичний уряд все ж схилявся більше вліво, не рахуючись із вимогами життя...
Партійні цілі були на першому плані...
Брак державного клича і брак пропаганди за кордоном...
У Галицьких українців не було ніякої державної думки... Австрійські українці добивалися національних прав для себе як горожан Австрії.
Українському інтелігентові й робітникові зовсім чужими були кличі: геть чужинецьку владу, геть Австрію, хай живе Українська держава!
Всі галицькі діячі мали австрійське виховання...
Дріб’язковість, провінціалізм, відсутність широких перспектив, деяка самовпевненість і презирство до діячів Наддніпрянщини та брак знаючих людей на відповідальних постах було хибою й поганою болячкою галицького уряду.
А вже вершком нашого повоєнного хаосу серед Наддніпрянців і Наддністрянців явився брак клича: з’єднання всіх штучно відірваних українських частин із їхнім пнем, щоб не сталося” (кінець цитати).
Пам’ятаймо про ці роздуми захисника Вітчизни Івана Левицького із с. Камінного Надвірнянського повіту.
Не забувайте, шановні українці Чикаго, що доля Україна вирішується не тільки в Москві, але й у Сполучених Штатах Америки, і від Вашої активності, від Вашої агітації і пропаганди за Україну, залежить і позиція США.
Ще півстоліття тому українська діаспора була суттєвим чинником у формуванні американської політики.
А тепер?
Дайте самі відповідь на це питання.
Шановні українці Чикаго, ви слухали передачу Романа Коваля з радіоциклу “За Україну, за її волю”. Бажаю вам добрих новин з України.
|
