 22 червня виповнилося 5 років, як пішов у засвіти наш вірний товариш кобзар Тарас Силенко. У сонячний і теплий, як Тарасова усмішка, день на його могилі в Лютарях зібралися рідні та друзі. Богуслав понад Россю
І Медвин в боях стугонять.
Біла Церква гримить –
Москалів блискавицями стріла, – заспівав над могилою Сергій Василюк. Наш отаман як грім –
У Черкасах сідлає коня,
Над Дніпром пролетить,
У Таращі розпростує крила... – приєднався до співу Тарасів син Святослав.
І високо в українське небо полинула велична пісня про отамана Зеленого. Було до сліз щемко. Це Тарасова мелодія. Він її створив і часто виконував. Її звучання над могилою було і жестом шани Тарасові, і виявом того, що його творчість живе!
Зворушливим було й виконання на честь Тараса його друзями пісні “Меч Арея” (слова і музика Василя Лютого).
Поет Владлен Ковтун вклонився могилі і щиро мовив: Край давав Тобі наснагу,
Ну а батьки дали Тобі талант,
І Ти з життя робив натхненну сагу,
В якій Ти був надійним, як атлант.
Свої пісні Ти заспівай на небі,
Нехай почують їх усі зірки!
Хай спробує зробити ще хто-небудь,
Те, що зробив у цьому світі Ти.
Рідний наш Друже, як очі примружу,
Завжди Тебе бачу і сонце Твоє.
Ні, це неправда, що був Ти у мене,
Живу й відчуваю, що Ти в мене є. У присутніх текли сльози.
Виступив і козак Микола Бердник-“Сотник”. Він поділився спогадами про своє знайомство з Тарасом у дитячому таборі “Козацька фортеця”, куди кобзар приїжджав до дітей зі своїми піснями та розмовами про Україну.
Рідні з Богуславщини розповіли, що Тарас любив ходити в ліс, грав там на сопілці та співав. Син Святослав поділився спогадами про їхню з татом участь у Революції гідності.
Щира подяка Романові Ковалю, що у 2022 р. упорядкував цінні спогади друзів “Тарас Силенко, співець непримиренної України”. Вічна слава та найсвітліша пам’ять великому кобзареві! Леся КОЗЕНКО
с. Лютарі – Київ 
|
