Раніше про отамана Зеленого розповідати було заборонено. Але моя бабуся розповідала таке.
Зеленого в Обухові боялися. Часто можна було почути пропаганду, що це бандит. Але, незважаючи на погрози більшовиків, дехто з обухівців воював у дивізії Зеленого. Подейкували, що це були брати Оленченки, Чирикали, хтось із роду Хабриків. Рідні боялися комусь про це сказати.
Про Зеленого можна сказати багато доброго. Через Попову гору пролягала дорога на Трипілля. Це була дорога життя, яка зв’язувала Обухів і навколишні села з Києвом. Селяни йшли до Трипілля, а звідти по Дніпру плили до Києва, везли якусь домашню продукцію, а звідти – керосин, сірники, сіль. А це було справжнім багатством, бо під час розрухи такі товари в Обухів не привозили. І от справжні бандити підстерігали селян. Вони вбивали людей, забирали їхні пожитки. Тому вздовж дороги на Київ стояло багато хрестів, що свідчили про загибель селян.
Обухів був спокійним селом. Жителі не замикалися на ніч. Влітку спали на сіні – на подвір’ї чи в клуні. А тоді почали до селян “гості” заходити. Зброю можна було роздобути просто десь у полі чи на дорозі. Ось такі бандити приходили до селян. Стукали у вікна і вимагали на лопаті подати у вікно гроші чи цінності, лякали зброєю. Селяни віддавали останнє. Люди знали, хто це робив, але вдіяти нічого не могли. Про це дізнався отаман Зелений. Рішення приймає жорстоке, але справедливе: посеред ярмаркової площі поставили шибениці й повісили ватажків бандитів. Дозволили забрати тіла тільки на третій день. Після цього вже ніхто не наважувався грабувати селян.
Марія ЩЕРБАК
Спогади Щербак Марії Трохимівни (5.11.1906 – 4.06.1989 р., м. Обухів, Попова гора) записала Надія Олексіївна НАУМЕНКО, м. Обухів
|
