В один із травневих днів 1918 року в Олександрівську (тепер Запоріжжя) була скликана спільна вечеря Українських січових стрільців та запорожців Петра Болбочана. Були запрошені й старшини полку ім. Костя Гордієнка. Командир гордієнківців Всеволод Петрів дозволив і козацтву прогулятися в саду, щоб ближче познайомитися із січовими стрільцями.
Перед вечерею в саду вже прогулювалася юрба чубатих, і між ними архикнязь Вільгельм (Василь Вишиваний) і бельгійський патер Бон, нерозлучний супутник архикнязя.
Василь Вишиваний перший підійшов до гайдамаків.
– Теж простий який, – дивувалися вони, – простіший за першого майже Республіканця (козака Республіканського, тобто 2-го Запорозького полку).
– Й гарно по-українськи балака! Не від того, щоби й Центральну Раду та її універзали визнати.
Почалася вечеря. На неї допускали лише старшин. Рядові гайдамаки скупчилися на веранді та заглядали у вікна. Командант 2-го Запорозького полку намагався виперти їх. Звернувши увагу на конфлікт, що розгорався на веранді, архикнязь вступився за гайдамаків, кажучи, що вони є рівними громадяни держави, тому мають право брати в цій вечері поруч зі старшинами, а не тільки дивитися з веранди.
Ще більше здивувалися гайдамаки, коли Василь Вишиваний після тосту, яким вітав Запорожжя, повернувся до гайдамацького столу і вигукнув:
– Гайдамацтву слава!
Та й перехилив “добру таки чарку”.
– Здоров був, Вишиваний! – гукнули у відповідь гайдамаки.
– Це вже нечемно, – невдоволено нахилився Болбочан до Петріва.
– Але справді по-запорозьки, – відповів той.
Враження на гайдамаків полку ім. Костя Гордієнка Василь Вишиваний справив велике. У полку почали поширюватись балачки, що добре було б “охрестити хлопця на нашу віру, бо хоч він і королівського роду, але може вийти із нього путящий гайдамака”.
Дж.: Петрів В. Спомини з часів української революції (1917 – 1921) // Військово-історичні праці. Спомини. – Київ: Поліграфкнига, 2002. – С. 546 – 547.
|
