Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2024 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


У бою біля Лубень


У бою біля ЛубеньРоман Коваль, Владислав Карпенко та Юрій Юзич підготували до друку книгу “Жінки у Визвольній війні. Історії, біографії, спогади. 1917 – 1930”. Поки шукаємо спонсора, пропонуємо читачам “Незборимої нації” один з її розділів

 

Перший бій з большевиками був під селом Яблунове, недалеко Лубень.
Ще вночі наш полк заліг у розстрільній у принагідних ровах і прикриттях на горбках, коло села Яблунове, де, за даними нашої розвідки, скупчилися большевики. Між нами і Яблуновим була невеличка річка, через неї навпроти села – міст. Понад річкою аж до села – сіножать, а біля самого села кілька вітряків.
Коли стало розвиднятися, наша розстрільня піднялася і пішла в наступ. Большевики підпустили нас під не дуже частим обстрілом майже до річки, а тоді відкрили по нас кулеметний вогонь. Особливо докучали нам кулемети, які вони поставили на вітряках, і врешті змусили нас повернутися на висхідні позиції. Вогонь був такий сильний, що ми навіть не могли зібрати на сіножаті наших поранених. Я дістав наказ: вогнем кулеметів змусити замовкнути ворожі кулемети на вітряках. Я сам ліг за один з кулеметів, і вогнем наших п’яти “Максимів” ми поступово змусили замовкнути ворожі кулемети.
Я був так захоплений своєю працею коло кулемета, що нічого не бачив, крім цілі – вітряків. Але в перерві між однією кулеметною стрічкою і другою оглянувся навкруги і побачив, що на сіножать, де лежать наші поранені, заїхала фура. Кіньми правила якась жінка, вбрана у вояцьку шинель. Вона по черзі під’їжджала до поранених, і то під великим вогнем, а тоді допомагала їм залізти на фуру, а то й просто втягала на віз. Ми просто остовпіли. Ми, вояки, лежали за укриттям і вчасно не забрали своїх поранених через великий вогонь, а тепер це робить жінка!
У цей момент із недалекого яру вилетів (дослівно!) командир кінного Гордієнківського полку полк.[овник] Петрів, який пізніше був військовим міністром УНР. За ним два сурмачі просурмили атаку, і весь полк із голими шаблями полетів до мосту, скільки духу у коней було. Хоч ворожий вогонь не затихав, та кіннотчики мало не поодинці перебиралися через міст, а там у розстрільню – та на село. А сурми не вгавали, все сурмили атаку. Большевики почали тікати хто куди, а найбільше на кладовище, ліворуч від села.
Перетягнув і я свого кулемета вперед, до мосту. Наша розстрільня пішла зараз же слідом за гордієнківцями. Я заболотився по самі вуха, бо треба було критися від ворожих куль. Врешті поставив “Максима” коло мосту та як заграв… А був з мене тоді непоганий фахівець, і, може, ще хто живе із мешканців села Яблунове, то згадає, що було на дорозі між селом і кладовищем.
При “роботі” я був поранений у ліву руку, нижче ліктя. Куля не вилетіла з руки, а застрягла у м’язах, біль скажений. Лікаря полкового близько не було, і бунчужний Бородавка вирішив самотужки зарадити справі.
– Підождіть, – сказав він, – зараз зробимо вам операцію, кулю витягнемо, а щоб ви не крутились, то ось покличу Дем’яна та Дейнеку, щоб вас тримали.
Узяв та просто пальцями обох рук і видушив кулю з руки. Боліло здорово, але якось витримав, не крутився, і тримати мене не треба було. А всі потішали:
– Нічого, до весілля заживе! Хіба це тобі вперше!
І дійсно, скоро присохло. Навіть строю не покидав.
Після бою знайшли ту жінку, що під обстрілом збирала поранених на фуру. То була медична сестра нашого полку, прізвища якої не пам’ятаю. Вона була студенткою-медичкою з Києва. Як мені розповіли, під час боїв у Києві вона увесь час була з богданівцями і піклувалася пораненими найбільше там, де через кулі й носа не можна було висунути.
– Дівчино, – казали ми їй, – що ти робиш? Та ж на тебе смерть чигає кожної хвилини…
А вона посміхається:
– В такім випадку і вмерти варто. Відразу б на небо взяли за Україну.
Після бою приїхали до штабу полку кіннотчики з нашої кінної сотні, що були в роз’їзді, і повідомили, що з півночі їде до села якась величенька валка підвод. Роз’їзд намагався з’ясувати, хто їде і чого, може, ворог? Виїхали й ми за село і побачили, що в напрямі до села їде валка, а на чолі її гарцює наш роз’їзд. Як під’їхали, з’ясувалося, що то їдуть господарі з навколишніх сіл і везуть нам харчі. Вони, бач, довідались, що прийшло українське військо, подумали, що, мабуть, вояки струджені й голодні, та вирішили привезти харчів по своїй спроможності.
Чого тільки не привезли! Ковбаси, сало, сир, сметана, молоко, хліб, крупи, і навіть по добрій чарці самогону було для кожного.
Потім таке траплялося не раз. Станемо у якомусь селі на нічліг, а тебе і нагодують, і обперуть, і облатають, на м’якому й чистому спати покладуть, ще й про коня не забудуть. А коли при від’їзді заплатити пропонуєш, то ображаються:
– Ми це вам від щирої душі, хіба ж ми не українці?

Степан САМІЙЛЕНКО, підполковник Армії УНР
Дж.: Монкевич Б. Похід Болбочана на Крим. Спогади сотника Армії УНР та його бойових побратимів / Упорядник Р. Коваль. – Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”, “Наш формат”, 2014. – С. 188 – 189.

  



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Сердечно дякуємо за підтримку
газети “Незборима нація”!

Іван КАЧУРИК – 400 грн
Віра САВЕНОК (Чернігів) – 450 грн
Віктор ДРУЗЬ  (с. Зорине, Сумщина) – 500 грн
Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (м. Калуш) – 700 грн
Олександр РИЖЕНКО (Київ) – 2000 грн

Передплачуйте газету “Незборима нація”

Передплатний індекс – 33545.
Для Донецької і Луганської областей – 87415.
Ціна – 95 грн на рік.
Читайте, передплачуйте!





03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ