 30 липня вийшла друком книжка “Жінки у Визвольній війні: історії, біографії, спогади. 1917 – 1930”. Подаємо до вашої уваги передмову до книги Павла Ковжуна. Два[д]цять літ минуло від часу вибуху великої революції на сході Европи, коли і великий український нарід скинув ярмо ненависного московського царату. Два[д]цять літ! Ніби невеликий шмат часу, а вже багато забувається, багато затирається в пам’яті. Ми якось ліниво збираємо спогади подій тих днів, якось не працюємо над збереженням того, що тоді було таке райдужне, щасливе, веселе. А ті ж часи ніколи не повернуться, і все, що нам випаде з пам’яти, – ніколи і ніхто не воскресить. Ми зробимо величезну кривду наступним поколінням, коли не передамо їм того, що ми бачили, що ми пережили, що ми знаємо про ті часи й події.
Зокрема ми, жінки. Ми забуваємо, не шануємо тих геройок, що в революції, в боях за волю і під стінами тюремних мурів проливали свою кров, кров українських жінок за краще завтра Нації. Ось тепер, по два[д]цятьох літах, ми виступаємо з дуже вбогим матеріялом про жінку революціонерку, про жінку вояка, так, наче б жінка, наша українська жінка, відважна і смілива, не брала тієї участи в найбільшому національному і соціальному зриві, яка їй припала. (…)
Причина цього є та, що ми ще не маємо жінок-істориків, зокрема жінок, що займалися б систематично недавніми подіями й участю в них жінки. (…)
Нам усе мусить присвічувати той факт, що українська жінка, особливо жіноча молодь, умирала на полі бою, вмирала в льохах денікінських контррозвідок, в льохах чрезвичайок. Щоб історія зберегла імена тих геройок, треба вже працювати, треба вже збирати дані про них, не гаючи ні хвилини. (…)
Отже, коли почалась революція в Україні, наші жінки взяли в ній якнайактивнішу участь. Робили те саме, що й усі, – перш-усього освідомлювали населення. Виступали на мітінгах, що були тоді необхідні і конечні, як певний прояв революційних настроїв і шлях до мети, а не так, як це сьогодні дехто представляє, як щось кари гідне, недоречне політикування. (…)
Уже в Центральній Раді було 5 українських жінок, і зовсім не тому, що вони жінки, а тому, що вони заслужені діячки. (…)
Коли восени 1917 року почалися бої у Києві, жінки також брали в них участь. (…) Знаємо, що письменниця Галина Журба була в боях коло “Арсеналу” в Києві, нехтуючи життям, носила мішки динаміту для українських частин. (…)
Ще одна ділянка відповідальної, ризиковної служби, де жінки принесли великі, незаступні прислуги національній справі, – це розвідочна служба. Знаємо, що письменниця Галина Орлівна відіграла чималу ролю у денікінському запіллі на користь національної армії. (…)
Зовсім окрему сторінку становлять жінки, що брали участь у повстаннях. Це золоті сторінки безперервних подвигів, факти нечуваної хоробрости й очайдушної відваги, якій нема анальогій в історії інших народів.
Повстанка Марія Соколовська в Радомишельщині – це вояк, адміністратор, стратег, суддя, а головне – організатор. Особиста відвага і розумна розсудливість, легендарна доброта складалися на цю виняткових здібностей жінку, що, мабуть, не мала навіть повної середньої освіти.
Олександра Гамалія з Полтавщини, фельдшериця, визначалася надлюдською особистою відвагою і якоюсь таємничістю, мала більш як казкове минуле часів революції. І лікарка, і вояк, і повстанка – а один час у вищих колах большевицької революційної влади рятувала сотні українців від певної смерти! У Львові є живий свідок такого її чину, полковник О. Б-р, що саме його врятувала Гамалія від смерти чрезвичайки у Винниці.
Ю. Лисогорова, справжня геройка, жінка, котрій теж тяжко знайти приклад в історії інших народів. Вирушила ж восени 1921 року з відомою повстанською групою Ю. Тютюнника в Україну, перебула активно всі бої тієї групи (Базар). Чудом урятувала своє життя (а також життя чоловіка – пораненого Степана Лисогора та кількох козаків. – Ред.), бо ж відомо, що тоді розстріляно 359 героїв того походу, а більше як 500 осіб погибло в боях, коротких, але тяжких.
Також відоме є ім’я повстанки Попівної, а на Півдні України, в Катеринославщині, вславилася хоробрістю й подвигами Віра Бабенко, гімназистка 6-ї класи Катеринославської жіночої гімназії, дальше Віра Матвієва, сестра-жалібниця української армії, та її сестра Неоніля Русіян, жінка полковника. У повстанському русі в Україні визначились і галицькі українки, мені відомо про Наталю Максимцеву, що брала участь у загонах Тютюнника.
Жінки в повстаннях, ще раз підкреслюю, виявили чуда хоробрости, відваги і розсудливости. Особливо селянки-повстанки, яких були тисячі.
Зовсім окреме місце, незвичайно важне для участи української жінки у Визвольній боротьбі, – це медичний жіночий персонал. У тодішній російській фронтовій і тиловій армії було багато свідомих українок лікарок, фельдшериць і сестер-жалібниць. Вони багато працювали для освідомлення жовнірської маси. Вони виступали на мітінґах, в армійських радах – скрізь, де лиш треба; було української свідомої сили. Доходило й до того, що вони перебиралися під час парад і свят в українські національні одяги і бодай так символізували, нагадували Україну.
У всіх українських частинах були лікарки-фельдшериці, сестри-жалібниці. Багато, дуже багато з них поклали своє жертвенне життя від тифу у 1919 році... Страшно й згадати.
Зрештою, був діяльний Український Червоний Хрест і друга подібна організація – Український Блакитний Хрест. У цих організаціях жінки виявили багато організаційних здібностей і перевели величезну працю.
Скрізь, на кожному полі, українські жінки виявили свою енергію, уміння і неструджену працю, а 1917 рік був великою пробою для української жінки-громадянки. З цієї проби вийшла українка в якнайкращому світлі – все жертвувала вона для України, для її слави! (“Жінка”). Подається зі скороченнями Марія ПЕНЬКОВСЬКА [Павло КОВЖУН]
Довідка. Марія Пеньковська (Пеньківська) – мати сірожупанника, графіка Павла Ковжуна. Саме під її іменем він написав цю статтю. УВАГА! Формат книги великий (84х108/16), стор. 432, наклад 1000 пр. Ціна 370 грн. (без вартості пересилки). Нам найзручніше пересилати “Новою поштою”. Замовляти можна на сайті https://otamania.in.ua та сторінках автора у ФБ: Роман Коваль, Роман М. Коваль, Roman Koval, також за адресою: kovalroman1@gmail.com Замовляйте книгу для себе, своїх друзів та рідних! На світлині Марка Мельника – Роман Коваль із книгою “Жінки у Визвольній війні”. |
