“Коли [навесні 1919 р.] до Житомира знову наближалося большевицьке військо, – в місті вдарили по церквах в дзвони і на заклик військової влади до оборони стало буквально все населення, здатне тримати зброю, в короткім часі розібрано до 8000 рушниць; всі учні, хлопчики, старі сиві люди й навіть жінки, вхопивши зброю, побігли на позицію, а инші почали збирати білизну, організувати перев’язочні пункти.
Всі були коло діла. Православні й католики, яких на площі благословляло духовенство, йшли битися за своїх жінок і дітей. Тендітна панночка підносила патрони, старі сивобороді діди вели перед молодим, і в результаті три большевицьких полки піхоти і один полк кінноти, що вже були зайняли околицю міста, відбито з великими для них втратами.
Селяни околишніх сел, прочувши, що знову йдуть большевики, прийшли допомагати: одна вчителька з близького села привела сотню озброєних добровольців. З іншого села о[тець] диякон привів цілий курінь і намагався сам вести його до бою, та вже другі панотці насилу вмовили його, що не подобає духовній особі йти до бою.
Військові, що бачили цю житомирську баталію, зазначали, що й на війні рідко доходило до такого бою, під грім гармат і роботу 40 кулеметів мешканці Житомира ходили на штики і вибили 4 тисячи большевицького війська”.
Дж.: Покутський вісник. – 1919. – № 35. – 29 цвітня 1919. |
