Ігор Білевич із Глухова кілька днів не дожив до 51-го дня народження. Загинув під Лиманом Донецької області.
Білевич із тих, хто еліта. Вища проба. Хто золото і брильянти. Космос. Ігор не просто творив Україну і її державність, він був нею. Для нього не було “все так складно...” Для нього все було просто і ясно.
Майстер народної творчості, різьбяр. Один з небагатьох в Україні. Його роботи вишукані, як і він сам. Прості й міцні, як він. Красиві, як він. Надійні, як він.
Він точно не любив війнушки, армію, дисципліну. Був творчою людиною, проводив фестивалі, вчив студентів, займався козацьким двобоєм з дітьми. А 24 лютого пішов воювати як справжній чоловік. Перед цим кілька років тому він, доцент ГНПУ, отримав повістку і був мобілізований у зону АТО. Був там, де мав бути.
Господи, навіть не смію питати, чому саме Ігор. Значить, так треба. Бо є тисячі інших святих наших захисників.
Впевнена, що тепер і в раю всі наші будуть із його ложками.
Щиро співчуваю Світлані Білевич. Переживаючи болючу втрату, вона демонструє неймовірну гідність як дружина загиблого героя. Вони були прекрасною парою.
Дякую долі, що мала честь зустріти в житті таку людину.
Оксана КОВАЛЕНКО | 
