 27 лютого 2007 р. тринадцятилітній Данило Мельник узяв участь у вечорі пам’яті кубанського кобзаря, учасника Визвольної боротьби в лавах Армії УНР Михайла Теліги.
Данило заспівав пісню “Любіть Україну” на слова Володимира Сосюри (музика Бориса Мельника, Данилового батька). “Юнак співав з таким почуттям, з таким тремтінням і переживанням, що публіка просто вибухнула, бурхливо вітаючи талановитого юнака, – писав я у звіті про той незабутній вечір. – Із впевненістю стверджую, що серед бандуристів засяяв новий смарагд. Якби ж наша держава опікувалася талантами, то цей хлопець уже мав би світове ім’я!”
Данило мав хворобу ніг і до війська міг не йти. Але він був серед перших добровольців, які стали на захист нашої Батьківщини. Він – учасник українсько-російської війни від літа 2014 р. у складі батальйону “Донбас”. На бойовій розвідувальній дозорній машині Данило був стрільцем-навідником. На БРДМ із братом Устимом (також музикантом) воювали в Лисичанську, Попасній та Іловайську. Вони, зовсім юні, відчули на собі усі страхіття нинішньої війни, адже пережили жах Іловайського “котла”, з якого завдяки фермерові-українцю вдалося вийти.
Участь у Визвольній війні, окрім Данила й Устима, взяли також їхній батько Борис та старші брати Богдан і Дмитро. Богдан важко поранений, зараз лікується у шпиталі.
“Данило виріс у співочій родині, – писала Лариса Громадська. – На бандурі грав дід Олексій. Мама, Марія Олексіївна, має дивовижний голос, пише чудові вірші й музику до них; чимало з її творів узяв до свого репертуару кобзар, заслужений артист України Василь Литвин. Батько, Борис Антонович, – бандурист-самоучка, закоханий в Україну, є автором низки патріотичних пісень. Старші брати Дмитро і Богдан закінчили Стрітівську кобзарську школу, середній, Устим, майстерно грає на кларнеті, а сестра Яринка, також бандуристка, працює викладачкою музики в школі. Зростання у творчій родині, де у великій шані завжди було українське слово, панувала любов до української мови і рідної землі, і вплинуло на світогляд Данила”.
Данило Мельник – переможець численних всеукраїнських і міжнародних мистецьких конкурсів. Не раз брав участь у вечорах пам’яті Історичного клубу “Холодний Яр”, зокрема і у вшануванні героїв Холодного Яру.
Улюбленими піснями Данила були героїко-драматичні народні твори, зокрема “Ой не пугай, пугаченьку”, “Ой у полі могила”, “Добрий вечір тобі, зелена діброво”, “Ой у лузі червона калина”…
“Я вважаю, що поганий мир не кращий за хорошу війну, – сказав Данило в інтерв’ю Ларисі Громадській. – Тому що полон і окупація – це теж мир. Але кожна з цих речей, на мою думку, неприпустима”.
“Все буде добре! Ми обов’язково переможемо!” – впевнено сказав він. І знову пішов у бій за Україну. І загинув. Під Бахмутом. 10 травня 2023 року.
Його дружина Інна написала: “Він дав мені стільки щастя, турботи і кохання, що я не уявляю, як і навіщо жити далі без нього”.
А ось мамині слова: “Я ніколи не хвалилася своїми дітьми перед людьми, завжди вчила їх скромності й хотіла, щоб вони були перш за все справжніми й чесними, – написала Марія Гармаш. – Якоюсь непомітною наче була для мене їхня зовнішність. А тепер, коли один з них загинув, я ніби побачила їх усіх збоку. І мене наповнює величезна вдячність Богу, який дарував мені ТАКИХ дітей! Дивлюся тепер на фото, слухаю пісні Данила у записі і дивуюся: який же ти, сину, красивий! Який ти сильний, мужній, благородний! Яка могутня твоя пісня і як її не вистачатиме всім, хто тебе знав!”
А ось прощальне слово кобзаря Тараса Компаніченка: “Плачу і ридаю... Ще одна втрата! Втрачаємо щире золото. Справді золоту молодь, молоду парость нашу. Найкращих. У неділю, 21 травня 2023 р., у Михайлівському Золотоверхому соборі – прощання з нашим лицарем, козаком-бандуристом Данилом Мельником. Великий біль і сум. Знав змалку. Він малим хлопчиком брав участь у вечорах у Будинку вчителя, що їх організовували світлої пам’яті Євген Сверстюк та Роман Коваль. Він завзято та якось особливо зосереджено-заглиблено грав на бандурі. Грав з розумінням, дуже по-дорослому, а водночас незахищено, по-дитячому, світло й прозоро... Данило став мужем. У 2014 р. воював в АТО в добровольчому батальйоні «Донбас». Виходив з оточення під Іловайськом. З перших днів повномасштабного вторгнення московщини знову став до лав оборонців Рідного Краю. Востаннє ми бачилися влітку минулого року в «Правому секторі». Говорили про мистецтво та про військові пісні. Данилко радив, як на його думку слід співати мою пісню про Азовсталь. Справжній герой і щирий чоловік”.
Втрата Данила – це національна катастрофа.
30-ліття козака-бандуриста 10 липня відзначатимемо без нього.
Подяка Матері Марії! Подяка за сина Данила – щирого і хороброго українця, за його братів, які продовжують боротьбу. Від імені Історичного клубу “Холодний Яр” та редакції газети “Незборима нація”
Роман КОВАЛЬ 
|
