• Головна сторінка
• Архів
• Розширений пошук
• Редакція
• Клуб "Холодний Яр"
• Книги - поштою
• Гостьова книга
• Стежками холодноярських отаманів

• Січень
• Лютий
• Березень
• Квітень
• Травень
• Червень
• Липень
• Серпень
• Вересень

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.
Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.

Пане Романе, ми з Вами зустрічалися 1 жовтня 2023 р. під час вшанування героїв Холодного Яру. Надсилаю весільне фото 1926 року своїх пращурів. На світлині – родина моєї бабусі Горпини Денисівни Каюк (у дівоцтві Синяк). Два чоловіки (в центрі і з правого боку) – її брати Василь та Федір Синяки (парубки в смушкових шапках). Вони мешканці с. Рижанівки Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородського району Черкаської області). Обидва з найменшим братом воювали в загоні отамана Яблучка (Цвітковського).
Сидить жінка – це моя прабабуся Параска Синяк (у дівоцтві Квітковська). Вона родичка отамана Яблучка. Її сини були в загоні отамана. Сидить наречений – мій дід Опанас Никифорович Каюк, учасник Визвольних змагань. Він був погоничем в обозі в синьожупанників, служив в отамана Григор’єва та місцевих отаманів. Разом із бричкою як трофей потрапив до бригади червоних (був у складі 42-ї та 45-ї дивізій).
Цю історію записав зі слів моєї бабусі Горпини Денисівни Каюк (Синяк) (1909 – 1998). Її брати були спочатку амністовані, а потім закатовані московською владою “за бандитизм” наприкінці 1920-х – на початку 1930-х. Молодшого брата вбили червоні в 1923 р. як холодноярського “бандита”, тож на фото його немає.
Хутір прадіда знищено під час т. зв. колективізації. З його 12 дітей у живих залишилися тільки моя бабця та її старша сестра.
Ця невелика історія додасть штрихи до історії запеклої боротьби, яка точилася на теренах України за її свободу.

Юрій БЕРЕСТЕНЬ, кандидат історичних наук, доцент,
старший науковий співробітник Музею історії Дніпра