Київ і Рівне відвідала Лариса Лісовська – дочка старшини Армії УНР Юрія
Городянина-Лісовського, більше відомого в Україні як Юрій Горліс-Горський,
автор знаменитого роману “Холодний Яр”. Вперше вона побувала в Україні
1994 року. Тепер зупинилася тут по дорозі з Непалу, де прожила рік.
Пані Лариса близько до серця сприймає трагедію тибетського народу,
поневоленого китайцями, які здійснюють політику етноциду: знищили понад
2000 монастирів, придушують культуру, ув’язнюють та розстрілюють непокірних,
організували голодомор! Людей арештовують навіть за зберігання фотографії
Далай-лами XIV. За півстоліття поневолення китайці знищили близько мільйона
тибетців. Китайці поводяться так само дико, як москалі в Україні впродовж
віків. Для того, щоб хоч якось допомогти тибетцям, пані Лариса продала
власне помешкання у Великобританії і на виручені кошти здійснила поїздку
до Непалу, де зосередилася значна частина біженців з Тибету. Вона безкоштовно
навчала біженців англійської мови.
І ось тепер, прямуючи до США, вона відвідала Київ та Рівне, звідки
походить її мама Галина Талащук (Городянин-Лісовська, Гришко) і де живе
двоюрідна сестра пані Лариси Галя.
Опікувалися Ларисою Лісовською члени Історичного клубу “Холодний Яр”.
Частку свого серця віддали їй екскурсовод Національного музею історії України
пані Аріадна Дарибогова, кобзарі Тарас і Святослав Силенки, Володимир Дем’янович
Чучупак, Олег і Артем Горбаченки, Олена Чучупак-Горбаченко, Лідія Улянич,
Володимир Захарук, Олеся і Роман Ковалі.
Пані Лариса мріє перекласти англійською мовою роман “Холодний Яр”.
Вона має літературний хист та вищу літературну освіту (закінчила американський
університет у Берклі). Але вона не настільки добре знає українську історію
та мову своїх батьків. Тож за попередньою домовленістю, їй допомагатиме
Олеся Коваль, яка під час перевидання “Холодного Яру” (2006 року) була
відповідальним секретарем проекту та коректором і, взагалі, володіє темою
дуже добре.
За попередньою домовленістю робота почнеться у серпні 2007 року в холодноярському
селі Мельники, в якому не раз бував батько Лариси – великий українець Юрій
Городянин-Лісовський.
Він загинув у вересні 1946 року, коли дочці виповнилося лише два дні.
Лариса розповідала, що у дитинстві вважала, що її батьком є Василь
Гришко, який одружився з її мамою. І тільки коли пішла до школи, почула,
як мама, оформлюючи документи, сказала, що її батько помер. Це для неї
було повною несподіванкою і шоком. Галина Гришко мусила відкрити правду.
Коли дитині виповнилося 12 років, мама розповіла, що її батько був письменником.
Відтоді дівчина запалала бажанням стати письменником. А коли мама сказала,
що її батько фотографував “Лейкою”, вона впросила її купити “Лейку” і захопилася
фотографуванням. Згодом Галина Гришко прохопилася, що Юрій Городянин-Лісовський
любив стріляти. Відтоді Лариса замріяла навчитися володіти зброєю. Отак
у малої Лариси виникло бажання бути схожою на свого батька.
Загалом Лариса справила на нас враження відкритої, доброї і щирої людини.
Як і батько, вона переживає за поневолені народи і бажає відновлення історичної
справедливості. Бажає, щоб кожний народ жив своїм національним життям –
так, як хоче він, а не хтось інший.
Лариса Лісовська від різних чоловіків народила трьох дочок: 16 серпня
1967 року Мішель Хокінс (яка у старшому вже віці взяла собі ім’я Лорелай
і повернула прізвище Лісовська), 24 червня 1975 року Лорелай Педеліос і
17 листопада 1977 року Лілу Редмор. Старша живе у Великобританії, набула
професії художника. Має тринадцятилітню дочку Ловену. Середуща народилася
від грека Спіроса Педеліоса, живе нині у Каліфорнії (США), стала музикантом.
За словами Лариси, вона дуже добра людина і має незвичайну харизму. Її
люблять всі, хто хоч трохи запізнався з нею. До неї тягнуться, навколо
неї гуртуються. Коли вона народилася, казали лікарі, то навколо неї було
сяйво. В шлюбі ще не була. Третя донька Ліла Редмор за фахом – художник.
Живе у м. Плімас, що у Великобританії. Народила двох хлопців – Брендону
нині 10 років, а Закрі (Zachary) – вісім.
Всі три онучки Юрія Горліса-Горського, як і їхні нащадки, української
мови не знають.
Зараз Лариса вже у Флориді (США), де мешкає її мама, якій 1 березня
виповнилося 82 роки, та вітчим Василь Гришко, якому пішов уже 92 рік. Обоє
потребують догляду.
Галина Гришко називає свою дочку Лесею, бо хотіла, щоб та була схожа
на Лесю Українку. Лесею називаємо її і ми. Зараз вона має прізвище Янг
(бо хоче бути молодою), але все частіше підписується “Лісовська”. Взяла
собі це прізвище, як вже зазначалося, і її старша дочка Лорелай. Оцінюю
це як перші кроки на шляху до повернення до України, духовного з нею єднання.
Цього року разом з добродіями Володимиром Сапою і Анатолієм Мандрою
плануємо встановити меморіальний знак у Холодному Яру на пам’ять про його
захисника і літописця – Юрія Горліса-Горського. Було б дуже добре, якби
участь у його відкритті взяли його дочка і онучка, які мають намір влітку
приїхати в Україну.
Роман КОВАЛЬ
м. Київ |
