• Головна сторінка
• Архів
• Розширений пошук
• Редакція
• Клуб "Холодний Яр"
• Книги - поштою
• Гостьова книга
• Стежками холодноярських отаманів

• Січень
• Лютий
• Березень
• Квітень
• Травень

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.
Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.

У додатках до спогадів “Чорні запорожці” Петра Дяченка, які я видав 2010 року, опубліковано мій нарис “Олександр Шаруда, бунчужний Чорних”. Ось його початок:
“Олександр Шаруда народився 1901 року в с. Шишаках на Полтавщині у старокозацькій родині. Ще малим любив слухати оповідання дідуся про походи ко­заків на турків і ляхів. Ці розповіді закарбувалися в його пам’яті, напевно, й викликали бажання самому стати, як виросте, козаком, захисником Батьківщини. Мрії ці дуже швидко здійснились... (...)
Допомагав і дядькові Юстиму організовувати Вільне козацтво. А коли наприкінці березня 1918 року до його села несподівано завітав Богданівський курінь, Сашко вирішив стати до його лав, ще й товаришів намовив. На цей раз родину про своє рішення сповістив. Батько відповів:
– Якщо йдеш за нашу справу, то благо­словляю. Якщо ж, не дай Боже, підеш проти свого народу, то забудь, що в тебе був батько.
«Батько поклав на мене хрест, а мама повісила на шию маленьку ікону Божої Ма­тері, – згадував Олександр Шаруда. – То була остання моя розмова з ним і остан­нє побачення. Його заповіт я все життя збері­гав у серці і ніколи, навіть при найтяжчих обставинах, не забував і не забуду до кінця мого життя». Так сімнадцятилітній хлопець став ко­заком-богданівцем”. А згодом став бунчужним кінного полку Чорних запорожців.
І ось нарешті земляки вшанували Олександра Шаруду. З ініціативи представника УІНП Олега Пустовгара тепер у Шишаках є вулиця його імені.
А ще у Шишаках вулицю Пушкіна перейменували на честь історика, організатора Шишацького товариства “Просвіта” в часи Української революції 1917 – 1921 рр., дійсного члена УВАН у США Дмитра Солов’я – і теж завдяки Олегові Пустовгару.
Також на його подання в с. Яреськах тепер є вулиця Михайла Токаревського (члена Центральної Ради), який 1920 року в Полтаві щиро заопікувався скульптором Михайлом Гаврилком, дав йому можливість у майстерні продовжити свою Шевченкіану. Про це є в моїй книзі “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею”. Токаревського не раз репресувала окупаційна московська влада.
Як гарно, що імена наших світочів повертаються іменами на свою Батьківщину!

Роман КОВАЛЬ