 Вбили Андрія Парубія. Як колись Бандеру, Коновальця, Петлюру. Для більшості – це вбивство народного депутата, члена комітету з питань оборони і розвідки, у минулому спікера Верховної Ради, коменданта Самооборони Майдану, секретаря РНБО.
Для меншості – це вбивство друга “Вовка”, одного з головних творців українського молодіжного середовища наприкінці 1980-х, яке він готував до здобуття незалежності. Ще до 24 серпня 1991 р. було вирито криївки, проведено чимало вишколів молоді, відбито в московської секти чимало українських церков та відновлено десятки могил героїв УСС та УПА.
Друг “Вовк” – співтворець, мабуть, першої легальної молодіжної організації, яка публічно готувала добровольців до здобуття Української самостійної соборної держави – попри пильні очі гебістів. Друг “Вовк” готував молодь до служби Україні не колись, а тепер.
Напередодні Установчого з’їзду відродженого Пласту, який проходив у травні 1990 року у Брюховичах, Андрій Парубій у самвидавівському часописі “Спадщина” написав: “Проаналізувавши розвиток «Пласту» і молодіжних організацій, які діяли після його розпуску, ми дійшли думки, що згуртування молоді, запропоноване «Пластом», є найбільш оптимальним і досконалим. Що б ми не організовували, маючи на меті створення організації для виховання молоді, ми, однак, дійдемо до ідеї «Пласту»”.
Уже тоді настільною книжечкою друга “Вовка” стала нелегально сфотографована брошура Дмитра Донцова “Юнацтво і Пласт”, колись видана Романом Шухевичем та його пластовими побратимами. І от, згуртувавшись восени 1988 року, “певною мірою усвідомлюючи всю відповідальність звання пластуна, ми зорганізувались як історико-просвітянське товариство «Спадщина»”.
Згодом, у досі неопублікованому спогаді, Андрій розповів, як це відбувалося. “В університеті моя курсова робота була про молодіжний рух у Галичині до 1930-х років. Вже тоді я багато про Пласт дізнався… за архівними даними (мав доступ до архівів). Там я вперше побачив підписи Бандери, як писаря куреня «Червона калина»… На основі цих архівних даних я вже і сформулював ідею, що «Спадщина» – скаутська організація. Але ми не вважали себе маємо право назвати Пластом, оскільки вважали, що це ім’я може бути надане. Оскільки існує світовий Пласт. І тому ми вважали, що ми скаутська організація націоналістичного типу, яка сформує ґрунт для створення Пласту”.
Андрій і 12 його побратимів з товариства “Спадщина”, всі в польових одностроях і мазепинках, стали учасниками Установчого з’їзду відродженого Пласту. Однак там зустрілися зі ще одним молодіжним лідером та його численною групою – тодішнім очільником львівського екскомсомолу, який уже діяв під назвою Демократичної спілки молоді, Ігорем Гринівим, а також із представниками Пласту діаспори, від яких очікували офіційної передачі традиції українського скаутингу. Андрій згадував про дискусію, яка і через 35 років триває в Пласті:
“В нас відбулася світоглядна суперечка на самому початку. Ми сказали, що ми – пластова організація української молоді, [а] пластуни з-за кордону сказали, що ця тема вже застаріла. Що ця тема вже не працює сьогодні, й тому Пласт не може мати ніяких, скажемо, бар’єрів і кордонів за будь-якою ознакою. Я вийшов, виступив з позицією, що перша позиція Тисовського (основоположника українського скаутингу. – Ю. Ю.) – Пласт це є організація української молоді… Вони сказали, що ця тема неактуальна. Я сказав, що ніхто не має права редагувати Тисовського, а якщо ви редагуєте, то назвіть себе інакше”.
Друг “Вовк” далі. “Ми проголосували. Ми лишилися в меншості, невеликій меншості… І таким чином сказали, що те, що відбувається там, не цілком відповідає духу Тисовського. І, замість стати співзасновниками Пласту, лишилися «Спадщиною». Але з того дня, якщо було Товариство «Спадщина», то додали – Організація української молоді «Спадщина», апелюючи до першоджерела, до Тисовського. Ми розуміли, що не маємо права претендувати на назву, яка існує в світі. Пласт лишився за іншим середовищем. Ми взяли назву – Організація української молоді”.
Обидві концепції виховання молоді конкурували в 1990-х. Був період, коли ОУМ “Спадщина” у Львові була численнішою за місцевий осередок тоді ще Української скаутської організації (УСО) Пласт… І ті, й інші налічували по 500 членів. На початку 2000-х “Спадщина” розбудувала осередки по Україні. Й Андрій мав намір офіційно створити всеукраїнську організацію. Однак Революція гідності спонукала до інших планів.
Коли взимку 2013 – 2014 років вихованці Пласту і “Спадщини” зустрілися під час Євромайдану, то швидко перемішались і почали працювати однією командою в штабі Самооборони Майдану. Ключовим стала довіра, а відчуття були такі, що ніби й виростали в одній організації. Адже всі любили співати пісню “Чорні хлопці” (Андрієвого авторства) та багато інших, які досі співаються переважно на ватрах патріотичної молоді.
Надалі друг “Вовк”, уже як спікер Верховної Ради, став одним зі співтворців закону про державне визнання і підтримку Пласту. Він добре знав і розумів важливість українського скаутингу у формуванні молодого покоління. Офіційно став Приятелем Пласту, тобто членом Пластприяту. Допоміг організувати перший “Тиждень Пласту” у Верховній Раді та першу передачу “під купол Верховної Ради” Вифлеємського вогню миру.
Улітку 2025 року Пласт ховав одного зі своїх лідерів, який загинув на фронті, – командира роти 72-ї бригади ім. Чорних запорожців Романа Орищенка, багаторічного помічника Андрія Парубія. Попрощатися приїхало багато побратимів та посестер. Приїхав і друг “Вовк” (для багатьох із нас це було не лише прощання з Орищенком, а й, як виявилось, остання зустріч з Андрієм). На поминках він сів у колі, де переважали пластуни. І зі здивуванням зізнався, що багато років працював з багатьма з них, але лише в цей момент усвідомив, що більшість належать до одного з Романом Орищенком пластового куреня.
Не знаю, чи друг “Вовк” тоді дізнався, що саме середовище Романа Орищенка повернуло до Пласту польові мазепинки до однострою. Але точно зрозумів, що ті ідеї, які він колись хотів бачити у відродженому Пласті, реалізовані та працюють. Думаю, що йому було дуже приємно. Він тоді, як кажуть, промовив: “У вас є майбутнє!”
Тож, друзі і подруги, найкраща наша шана “Вовкові” та помста за нього – це сотні й тисячі нових борців – тих, хто завершить переможно війну за Самостійну Україну. Збудують Українську Самостійну Соборну Державу. Завершать справу, якій “Вовк” присвятив своє життя. СКОБ! Юрій ЮЗИЧ 
|
