11 квітня, напередодні Великодня, поховали Ярослава Чорногуза – бандуриста, поета, козака ВПО “Державна самостійність України” та Історичного клубу “Холодний Яр”, безкомпромісного рідновіра. Провели в останню дорогу, прикривши очі китайкою.
Ой на горі огонь горить,
А в долині козак лежить.
Накрив очі китайкою –
Заслугою козацькою.
Так співав колись Ярослав Чорногуз…
Китайка – козацька заслуга. Це, здається, є тільки в нашій традиції. Червона китайка – продовження стародавньої традиції посипання небіжчика охрою – рудою глиною. Червона охра символізувала повернення душі до цього світу, очевидно, вже в іншій іпостасі.
Прощаючись на Байковому кладовищі, я згадав, як ми з ним (і народною артисткою Галиною Яблонською) 1997 року провели перший в історії вечір пам’яті чорноліського отамана Пилипа Хмари в його родинному селі Цвітній на історичній Чигиринщині.
Тоді лило як з відра. Блискало і грізно гримало. Але люди все одно зібралися вшанувати свого отамана. Після однієї із блискавок у клубі згасло світло. Але Ярослав пісні не перервав. І співав як невидющий кобзар, який не має змоги підглядати на струни. Пізніше сказав мені, що саме в цю мить відбулося його народження як кобзаря.
Розповів я ще одну історію з тієї поїздки.
Біля дуба Максим Залізняка він зчепився у суперечці із селянками хутора Буда, які працювали на городі. Ярослав палко говорив про холодноярців, про їхню боротьбу за Україну, а жінки – що в СССР їм жилося краще, таких цін тоді не було…
Суперечка розпалювалася, Ярослав не відступав. Я намагався його вгамувати, відтягнути від роздратованих жінок.
– Ярославе, зупинись… Приїхав до Холодного Яру, щоб сваритися?
Але Ярослав продовжував гнівно пекти-обвинувачувати жінок у непатріотичності.
– Ярославе, краще візьми бандуру і заспівай…
Не з першого разу він мене почув. Нарешті розчохлив бандуру і заспівав про Максима Залізняка. Жінки вмовкли і почали обережненько підходити. Все ближче і ближче. Агресія десь вивітрилася. На їхніх очах з’явилися сльози розчулення. Це ж про їхнього Максима співав бандурист…
Розсталися друзями.
Нехай твої пісні, Ярославе, і далі єднають українців!
Передавай вітання Залізнякові і його славним гайдамакам!
Спочивай, друже, на Луках Сварожих!
Роман КОВАЛЬ
На світлині Романа Коваля – Ярослав Чорногуз (праворуч).
Київ, Кобзарська світлиця, поч. 2000-х рр. |
