Через прикрі обставини мені не вдалося цієї весни відвідати Холодний Яр та особисто взяти участь у 32-х ушануваннях героїв Холодного Яру. Проте разом з товаришами Романом Ковалем, Богданом Легоняком, Лесею Островською, Ігорем Гаврищишиним, Андрієм Купчином та іншими я все-таки взяв участь у підготовчому процесі цього вкрай важливого і конче потрібного Україні дійства. Адже вшановувати полеглих героїв – це, по-перше, віддати належну шану тим, хто віддав за наше майбутнє своє життя, а по-друге, не залишити на самоті зі своїм тяжким горем їхніх рідних і дати їм нагоду пересвідчитись, що Україна вдячна й Україна пам’ятає! Всіх, кого забрала більшовицько-каґебістська росія – як 100 років тому, так і тепер. Вклоняємось вам, герої!
І все ж таки я був у Холодному Яру – там декламували мої вірші Леся Козенко, Леся Островська, Андрій Купчин, за що щиро дякую. Згадували мене не раз і зі сцени – як відповідального за організацію літературно-музичної сцени. А ще мене нагородили особливою грамотою – “від товариства вільного лицарського холодноярського”. Про це оголосив Роман Коваль. Грамоту додаю до свого допису, щоб ви пересвідчилися, друзі, що вона таки особлива. На ній – дві печатки, одна – нашого клубу, а друга – це відновлена печатка отамана полку гайдамаків Холодного Яру Василя Чучупака (подяка Дмитрові Фурманчуку!). Прочитайте текст – якою славною мовою та яким гарним шрифтом складені речення. Мило оку і приємно душі! Щиро дякую поважному товариству за таку високу оцінку. Маю честь!
Оскільки я не був у Холодному Яру, то пан Роман надіслав мені грамоту “Новою поштою”. І ось, отримавши на одному з її відділень пакет, я, не відкривши його, попрямував до виходу. У самих дверях мене зупинила розмова працівників “Нової пошти” – я почув, як одна пані звертається до свого колеги: “Тут єсть посилка на вулицю Братів Чучупаків. Гм… Ти чув таку вулицю? Знаєш, гдє она?” І повторила. Мене мов ошпарило. Я навіть подумати не встиг, як уже стояв біля стола тієї панянки, звідки щойно відійшов. “А ви знаєте, хто такі брати Чучупаки?” – запитав працівницю “Нової пошти”. Звісно вона не знала. І не знали її колеги. До честі працівниці – вона досить прийнятною українською мовою зізналася, що навчалася в Криму, де історію “подавали урізаною”… Спілкувались ми декілька хвилин. За ці хвилини мені вдалося дещо розповісти про ту війну, про Холодний Яр, про братів Чучупаків… Я навіть відкрив свій лист і показав грамоту. Часу було вкрай мало, працівникам треба було вантажити і пакувати посилки, але вони все ж слухали. І маю надію, що вони щось таки почули…
А я вийшов з відділення “Нової пошти” переповнений радістю уже не так від грамоти, як від того невидимого перегуку з Василем Чучупаком, на могилі якого я неодноразово читав свій вірш “Холодний Яр”. Ось така, друзі, історія. Це ж треба, щоб так зійшлися часи та обставини в один час і в одному місці!
Пам’ятаймо своїх! Вони десь тут, поруч. І все бачать…
Вічна пам’ять і вічна слава героям!
Василь КОВТУН
Від редактора. Василь Ковтун – людина щира, відповідальна і добросовісна. Знав, що не зможе бути на вшануваннях у Холодному Яру, але зони своєї відповідальності не покинув. Місяць дбайливо готував виступи на літературно-музичній сцені. І створив для ведучого Андрія Купчина “теплу ванну“. Та й про інші локації не забув, скрізь допомагав – і Богданові Легоняку, і мені. Як я кажу про друзів: мулюдець!
|
