“Обережно: Росія”
В “Ріднім краю” звісний адвокат з Харкова М. Міхновський подав лист, який дістав від Миколи Стасюка, ув’язненого в ізюмській тюрмі. Стасюк жалується, що заступник прокуратора ізюмського участка звернув йому чотири його листи, писані по-українськи, а також повідомив, що не пропустив і до нього листів, писаних “на непонятномъ малороссійском языкъ”. Ув’язнений уважає сей вчинок незаконним і, хотячи виступити против заступника прокуратора правною дорогою, питається про закон, на підставі котрого можна се зробити.
М. Міхновський довідався, що Стасюк засуджений до кріпости за участь в селянській спілці в Катеринославщинї, і пише від себе ось-що: “Сей дрібний епізод з листами д. Стасюка – скорбна сторінка з нашого національного життя. Політичного в’язня Українця замикають до тюрми і до кари додають зайву жорстокість: забороняють йому зазнати єдину радість – прочитати солодкі слова рідної мови в листї від своїх кревних. Дарма, що не має такого закону, щоб забороняв писати й одержувати приватні листи в мові українській: сю заборону з власного призволу чинить заступник прокуратора, значить, людина, що стоїть на стороні закону. І чим уґрунтовується та заборона? Лист, бачте бо, написаний незрозумілою українською мовою. Коли звернути увагу, що заступник прокуратора доглядає власне ізюмський участок, себ-то участок, залюднений Українцями, що, виконуючи свої обов’язки прокуратора, він ніколи не вимагав перекладчика, то погірдлива заява, що мова тубольців краю йому невідома і незрозуміла, набирає подвійної гіркої ваги. Коли-б заступник прокуратора справді не розумів української мови, то міг би звернутись до перекладчика, згідно з 410 ст. уст. уг. суд., а не повертати в’язневі його листи та не допускати до його листів від родичів, аж поки всі вони не вивчаться росийської мови! Сей росийський промисл – з усіх людий робити Росиян – має своїх прихильників усюди: фїльольоґи і юристи, крамарі й поліцаї, поміщики й духовенство – усї поділяють думки ліберального депутата Родічева і по мірі сил своїх проводять їх в жите. Гірко лунало проханє д. Стасюка, щоб я провадив його справу про внесенє важкої заборони, бо на успіх майже нема надії. Адже визнати таке справедливе, але так знехтоване право людини і знести заборону – залежить від “доброго серця” прокураториї, а прокуратория мала історичний прецедент в забороні Шевченкови писати по-українськи.
Обставини не змінилися!
Діло. – 1909. – 3 травня.
Публікація Володимира Семеніва. |
